Рух прибічників світу, міжнародний масовий рух проти війни і мілітаризму, об'єднуюче людей, готових відстоювати міцний і непорушний світ, незважаючи на відмінності в національній приналежності, політичних і релігійних поглядах. Виникло в результаті глибоких змін в міжнародному стані після 2-ої світової війни 1939—45, коли сили світу стали активізуватися, спираючись на підтримку країн світової соціалістичної системи інших миролюбних держав, міжнародного робочого класу і його авангарду — комуністичних і робочих партій, на підтримку національно-визвольного руху, народних мас у всіх країнах. Після 2-ої світової війни, в 1948—49, у Франції, Італії, Польщі, СРСР, Японії і інших країнах стали виникати місцеві і національні організації для боротьби за збереження і зміцнення світу. У захист виступили Усесвітня федерація профспілок, Міжнародна демократична федерація жінок, Усесвітня федерація демократичної молоді і ін. міжнародні демократичні громадські організації. Почало об'єднанню борців за мир в міжнародному масштабі належало скликанням Усесвітнього конгресу діячів культури в захист світу, що відбувся в серпні 1948 в м. Вроцлав (Польща) за ініціативою передових представників французької, польської і радянської інтелігенції. Вроцлавський конгрес поводився із закликом до діячів культури всіх країн виступити проти військової небезпеки і брати участь в організаціях, що борються за збереження світу. Конгрес створив Міжнародне бюро зв'язку діячів культури в захист світу. 20—25 квітня 1949, через декілька днів після підписання зап.(західний) державами агресивного Північноатлантичного договору, відбувся 1-й Усесвітній конгрес прибічників світу. Із-за відмови французького уряду вирішити в'їзд на територію Франції значному числу делегатів конгрес проходіл одночасно в Парижі і Празі за участю більше 2 тис. делегатів з 72 країн. Конгрес вказав, що боротьба за мир стає загальною справою всіх народів, і, відзначивши реальність загрози атомної війни, призвав народи до пильності. З метою подальшого об'єднання і координації сил, промовців проти загрози війни, конгрес створив Постійний комітет Усесвітнього конгресу прибічників світу, що був керівним органом Д. с. м. Головою Постійного комітету, заміненого в листопаді 1950 Усесвітньою Радою Світу (ВСМ), став Ф. Жоліо-кюрі ( в 1959—65 президент-виконавець ВСМ Дж. Бернал в 1965-69 президент-координатор Ізабелла Блюм ; керівний орган Ради з 1959 — Президія). Усесвітня Рада Світу об'єднує і координує зусилля в захист світу національних комітетів світу (діють більш ніж в 100 країнах), а також активно співробітничає в організації міжнародних кампаній в захист світу з рядом міжнародних громадських організацій (Усесвітня федерація профспілок, Міжнародна демократична федерація жінок, Усесвітня федерація демократичної молоді, Міжнародна асоціація юристів-демократів і ін.).
Д. с. м. постійно відстоювало принципи, послідовне дотримання яких в сучасних умовах здатне запобігти військовим конфліктам між державами незалежно від їх суспільно-політичних буд. Ці принципи, підтверджені на сесії Усесвітньої Ради Світу в 1966 в Женеві, вимагають заборони зброї масового знищення і припинення гонки озброєнь; ліквідації іноземних військових баз на чужих територіях; загального одночасного і контрольованого роззброєння; ліквідації всіх форм колоніалізму і расової дискримінації; пошана права народів на суверенітет і незалежність; пошана територіальної цілісності держав: невтручання у внутрішні справи народів; встановлення взаємовигідної торговлії культурних стосунків, заснованих на дружбі і взаємній пошані; мирного співіснування держав з різними політичними системами; відмови від політики сили.
Ці загальні принципи вироблялися в ході повсякденної боротьби проти паліїв війни. У 1950 Д. с. м. організувало кампанію по підписанню Стокгольмської відозви, яке вимагало безумовної заборони атомної зброї як зброї залякування і масового знищення людей, встановлення строгого міжнародного контролю за дотриманням цього рішення і оголошувало, що уряд, який першим застосує атомну зброю, скоїть злочин проти людства і повинно розглядатися як військовий злочинець. За ініціативою Постійного комітету Усесвітнього конгресу прибічників світу повсюдно створювалися комітети із збору підписів, що об'єднали мільйони активістів. В результаті у всьому світі було зібрано близько 500 млн. підписів.
Враховуючи збільшену небезпеку війни, пов'язану з освітою в 1949 Північноатлантичного союзу, прибічники світу розвернули кампанію масових акцій за створення системи колективної безпеки, підкресливши при цьому значення строгого дотримання принципу мирного співіснування держав з різними соціальними системами. У обстановці зростання сил реваншизму, мілітаризму і неонацизму в Західній Німеччині, що почалася в 1950 озброєній агресії США в Кореї і активізації мілітаристської пропаганди в США і інших імперіалістичних країнах широкий відгук отримав заклик 2-го Усесвітнього конгресу прибічників світу (Варшава, 16—22 листопада 1950) до урядів всіх країн ухвалити закони про охорону світу і заборону пропаганди війни. Найвищі законодавчі органи соціалістичних країн ухвалили в 50-х рр. відповідні закони. У Законі про захист світу, прийнятому в СРСР 12 березня 1951, зокрема, вказується, що особи, винні в пропаганді війни, вдаються до суду і судяться як військові злочинці. У лютому 1951 сесія Усесвітньої Ради Світу виступило із Зверненням до урядів п'яти великих держав (СРСР, США КНР(Китайська Народна Республіка), Великобританії, Франції), яке закликало ці держави укласти пакт Світу (Звернення підписали більше 612 млн. чіл.). Підсумки цієї кампанії були обговорені на Конгресі народів в захист світу, що відбувся у Відні в грудні 1952. Конгрес зажадав негайного припинення військових дій в Кореї, Малайї і скрізь, де вони ведуться, а також безумовної заборони бактеріологічної війни і атомної зброї. Питаннями роззброєння, заборони ядерної зброї, безпеки і розвитку міжнародної співпраці займалися також Усесвітня асамблея світу до Хельсінкі (22—29 червня 1955), Стокгольмського конгресу за роззброєння і міжнародну співпрацю (16—22 липня 1958), Усесвітній конгрес за загальне роззброєння і світ в Москві (9—14 липня 1962), Усесвітній конгрес за мир, національну незалежність і загальне роззброєння в Хельсінкі (10—15 липня 1965), Усесвітня асамблея світу в Берліні (21—24 червня 1969) і ряд регіональних конференцій. Найважливіша сторона діяльності Д. с. м. — підтримка національно-визвольного руху народів Азії, Африки і Латинської Америки, боротьба проти неоколоніалізму. Учасники Усесвітнього конгресу в Хельсінкі відзначили, що зупинити що почалася в 1964 агресію США проти В'єтнаму — головне завдання борців за мир. На цьому ж конгресі були розглянуті питання про звільнення народів, що тужать під колоніальним ігом; про апартеїд, расизм, захист національного суверенітету і ін. Усесвітня Рада Світу в 1965—71 неодноразово приймала рішення і проводила масові кампанії, направлені проти агресії США у В'єтнамі, проти расизму в ЮАР(Південно-африканська Республіка) і Південній Родезії, за виведення ізраїльських військ із захоплених ними територій арабських держав, за звільнення народів колоній від панування португ.(португальський) і ін. колонізаторів, проти агресивних домагань реваншистських кругів ФРН(Федеральна Республіка Німеччини); у 1970—71 ВСМ виступав в підтримку і за прискорення ратифікації договорів СРСР і ПНР(Польська Народна Республіка) з ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), за прискорення скликання Загальноєвропейської наради по питаннях безпеки і співпраці.
Демонструючи рішучість народних мас не допустити розвитку агресивних дій і запобігти війні, учасники Д. с. м. по заклику його керівних органів провели одночасно в багатьох країнах ряд акцій, підтриманих різними організаціями, безпосередньо не пов'язаними з Д. с. м. Так, в жовтні 1968 у всьому світі з великим успіхом була відмічена масовими демонстраціями і мітингами Тиждень за припинення агресії США у В'єтнамі; проводилися тижні солідарності з народами португальських колоній; щорік в серпні майже у всіх країнах проводиться Міжнародний день боротьби за роззброєння і заборону атомної зброї.
В багатьох країнах склалася практика проведення традиційних масових протестів проти сил агресії і війни. У Великобританії, наприклад, мали місце такі форми виступів проти мілітаризму і расизму, як щорічні олдермастонськие походи протесту проти агресії США у В'єтнамі і мітинги протесту на Трафальгарськой площі в Лондоні проти расистської політики ЮАР(Південно-африканська Республіка), у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — «пасхальні походи», дорога яких пролягає через багато міст. Масові виступи студентської молоді США проти війни у В'єтнамі поза рамками Д. с. м. розвернулися з середини 60-х рр.
Незрідка виступу в захист світу приурочуються до великих внутрішньополітичними подій. Так, в США в день вступу до посади президента Р. Никсона 20 січня 1969 відбулися одночасно в Нью-Йорку і Вашингтоні демонстрації протесту проти війни у В'єтнамі і масове спалювання молоддю повісток про призов в армію.
Д. с. м. протистоять сили міжнародної реакції. У ряді країн (Бразилія, Греція, Іспанія, Португалія і ін.) діяльність організацій прибічників світу заборонена. Багато видних борців за мир піддалися репресіям.
Міжнародний комуністичний рух розглядає боротьбу за мир як своє найважливіше завдання. Програмні документи комуністичного руху, вирішення міжнародних Нарад комуністичних і робочих партій 1957, 1960, 1969 відзначають, що об'єднання всіх сил, що борються за мир, незалежно від їх політичної приналежності, може стати незборимою перешкодою на дорозі паліїв війни.
Літ.: Перший Усесвітній конгрес прибічників світу. Париж — Прага, М., 1950; Другий Усесвітній конгрес прибічників світу, Варшава, М., 1951; Конгрес народів в захист світу, Відень, М., 1954: Усесвітня Асамблея світу, Хельсінкі, М. 1956; Чхиквадзе Ст М., Боротьба за мир — незборимий рух сучасності, М., 1969.
