Нарада по безпеці і співпраці в Європі, Загальноєвропейська нарада. Ідея скликання наради належить СРСР і ін. соціалістичним країнам. Пропозиція про скликання наради була викладена в «Декларації про зміцнення світу і безпеки в Європі», прийнятій в 1966 в Бухаресті Політичним консультативним комітетом Варшавського договору. Це пропозиція в подальшому отримала розвиток у ряді спільних документів країн — учасниць Варшавського договору, стало одним з центральних завдань їх зовнішньої політики, важливим чинником в політичному житті Європи. Серед урядів західних країн пропозиція про скликання наради спочатку викликала суперечну реакцію. У широких суспільних кругах воно знайшло підтримку. У міру позитивних зрушень, що відбувалися на міжнародній арені, пропозиція про скликання наради була підтримана Францією, а потім ін. західними державами. Значний вклад в підготовку і проведення наради вніс уряд Фінляндії. Важливим чинником, що сприяв скликанню наради, був висновок в 1970—73 договорів між СРСР, ПНР(Польська Народна Республіка), ГДР(Німецька Демократична Республіка), ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка), з одного боку, і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — з іншою, і чотиристоронньої угоди по Західному Берліну. Велике значення в цьому відношенні мали також контакти радянських державних діячів з представниками ін. країн.
Після інтенсивних двосторонніх консультацій між майбутніми учасниками наради були проведені за ініціативою уряду Фінляндії багатобічні консультації в Хельсінкі (22 листопада 1972 — 8 червня 1973), на яких були погоджені «Завершальні рекомендації консультацій в Хельсінкі». У рекомендаціях визначалися порядок денний, умови і процедура проведення наради. Порядок денний передбачала обговорення питань, що відносяться до: 1) безпеці в Європі, 2) співпраці в області економіки, науки і техніки і довкілля, 3) співпраці в гуманітарних і ін. областях, 4) подальшим крокам після наради.
Перший етап наради був проведений на рівні міністрів закордонних справ з 3 по 7 липня 1973 в Хельсінкі. Брали участь представники 33 європейських держав (Албанія відмовилася взяти участь в нараді), а також США і Канади. На нім були схвалені «Завершальні рекомендації консультацій в Хельсінкі» і міністри виклали погляди своїх урядів по найважливіших проблемах, що відносяться до безпеки і співпраці в Європі, а також по питаннях подальшої роботи наради.
Другий етап наради проходіл в Женеві 18 вересня 1973—21 липня 1975 турами тривалістю від 3 до 6 місяців на рівні делегатів і експертів, призначених державами-учасниками. На цьому етапі вироблялися і узгоджувалися домовленості за всіма пунктами порядку денного наради на основі пропозицій, внесених як соціалістичними країнами, так і західними державами, що брали участь в нараді.
Третій етап наради проходіл в Хельсінкі 30 липня — 1 серпня 1975 на рівні вищих політичних і державних керівників країн — учасниць наради, що очолювали національні делегації. Радянську делегацію очолював Генеральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнев. Глави делегацій виступили з мовами, в яких дали оцінку підсумкам наради, виклали погляди на розвиток обстановки в Європі в світлі підсумків наради підписали Завершальний акт наради.
Завершальний акт включає погоджені домовленості за всіма пунктами порядку денного. Він є єдиним цілим, є ретельно зваженим балансом інтересів всіх держав-учасників, і всі зафіксовані в нім домовленості повинні виконуватися в повному об'ємі.
Завершальний акт починається зобов'язанням держав-учасників додати повну дієвість результатам наради і забезпечити використання плодів, витікаючих з цих результатів, між державами-учасниками і у всій Європі, і тим самим розширювати, заглиблювати і зробити поступальним і міцним процес розрядки. У розділі Завершального акту, що відноситься до питань безпеки, сформульовано десять принципів, що визначають правила і норми взаємин і співпраці держав — учасників наради: суверенна рівність, пошана прав, властивих суверенітету; незастосування сили або загрози силоміць; непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне врегулювання суперечок; невтручання у внутрішні справи; пошана прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совість, релігії і переконань; рівноправ'я і право народів розпоряджатися своєю долею; співпраця між державами; добросовісне виконання зобов'язань по міжнародному праву. Ці принципи не лише названі, але кожен з них містить визначення того, як повинні поступати держави в своїх взаєминах і що недопустимо в їх діях. Погоджені учасниками принципи стосунків між державами покликані створити надійну основу для виключення з європейських міжнародних стосунків агресії і будь-яких видів насильства. У цьому ж розділі викладений документ по заходах зміцнення довіри і деяких аспектах безпеки і роззброєння, положення якого передбачають усунення причин напруженості у відносинах між державами. Важливою для справи світу є виражена державами-учасниками зацікавленість в зусиллях, направлених на зменшення військового протистояння і на сприяння роззброєнню, і їх переконання в необхідності прийняття в цих областях ефективних заходів. Ці заходи покликані доповнити політичну розрядку в Європі і укріпити безпеку держав; вони є кроками до досягнення зрештою загального н повного роззброєння під строгим і ефективним міжнародним контролем.
В документі викладені багатообразні домовленості, що стосуються співпраці в економічних областях, визначені головні напрями і форми розвитку такої співпраці.
Завершальний акт містить також положення про співпрацю в гуманітарних областях: культури, освіти, інформації, контактів між людьми і ін., при дотриманні погоджених принципів міждержавних відносин, у тому числі принципів невтручання у внутрішні справи і пошану суверенних прав держав.
Домовленість з питання про подальші кроки після наради передбачає продовження багатобічного процесу початого загальноєвропейською нарадою.
Нараду поклав початок новому етапу розрядки напруженості, підтвердило непорушність кордонів, що склалися в Європі, створило сприятливі умови для збереження і зміцнення світу на всьому континенті, стало важливим кроком на дорозі твердження на міжнародній арені мирного співіснування і налагодження стосунків рівноправної співпраці між державами з різним суспільним устроєм. Воно з'явилося великим успіхом всіх його учасників. Після завершення наради на перший план висувалося завдання втілення в життя всіх досягнутих домовленостей. 25-й з'їзд КПРС визначив позицію Радянського Союзу в цьому питанні: «Активно вести лінію на повне втілення в життя Завершального акту загальноєвропейської наради, розвиток мирної співпраці в Європі» (Матеріали XXV з'їзду КПРС, 1976, с. 26).
Публ.: В ім'я світу, безпеки і співпраці, М. 1975.
