Раціоналізм в архітектурі, сукупність архітектурних напрямів 1-ої половини 20 ст, що програмно освоювали досягнення сучасної науки і техніки. У широкому сенсі Р. інколи ототожнюють з поняттям «Сучасна архітектура» (див. Архітектура ). Основи Р. закладалися ще в кінці 19 ст (творчість Л. Р. Саллівена у США, Х. П. Барлогу в Нідерландах, А. Лоза в Австрії, майстрів німецького Веркбунда в Германії, О. Перре у Франції). Становленню Р. на початку 1920-х рр. багато в чому сприяли теорії, що пропагувалися групою, що об'єдналася довкола журналу «Еспрі нуво» на чолі з Ле Корбюзье у Франції, керованій Ст Гропіусом архітектурною школою «Баухауз» в Германії (функционалізм ). Розвиток Р. охоплює в основному 20—50-і рр. Прибічники Р. організували Міжнародні конгреси сучасної архітектури (1928—59); його містобудівні ідеї були зафіксовані В т. н. Афінській хартії (1933), а загальні архітектурні концепції в 50-і рр. привели до створення т.з. міжнародного (інтернаціонального) стилю (творчість Л. Міса ван дер Рое і багатьох ін. архітекторів). Причинами кризи Р. в кінці 50-х рр. стали властиві його представникам відомий догматизм архітектурного мислення і утопізм соціального реформіста.
Раціоналістами називали себе архітектори об'єднання Аснова (Н. А. Ладовський, До. С. Мірошників і ін.), що висували на перший план психо-фізіологічні особливості сприйняття архітектурної форми і що прагнули знайти раціональні початки зразком аспекті архітектури.
Літ.: Хазанова Ст Е., Радянська архітектура перших років Жовтня. 1917—1925 рр., М., 1970; Banham R., Theory and design in the first machine age, L., [I960]; Coilins P., Changing ideals in modern architecture. 1750—1950, L., [1965].
