Оповідь
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Оповідь

Оповідь,

  1) вигляд літературно-художнього оповідання, побудованого як розповідь особи, позиція і мовна манера якого відмінні від точки зору і стилю самого автора. Зіткнення і взаємодія цих смислових і мовних позицій лежить в основі художнього ефекту С. Речь розповідача в С. (реального або такого, що мається на увазі) виходить за межі письмово-літературної норми даного часу і може бути орієнтована на просторіччя, діалект, професійну мову або представляти складну комбінацію їх з літературною нормою (Ст Далечінь, Н. Лісків, М. Зощенко). Твір може складатися з С. цілком або С. в нім може супроводитися авторським введенням, післямовою, перебівамі. От стилізації С. відрізняється використанням внелітературних жанрових і мовних форм. Випадки, коли в творі є вказівка на розповідача, але його слово не протистоїть авторському, не відносяться до С. (розповіді І. С. Тургенева). Зарубіжне, зокрема англо-американське, літературознавство поняттям аналогічним С. не користується, але по суті розглядає ту ж проблему взаємодії в одному творів різних оповідних позицій («точок зору»), підпорядкованих або протистоячих основному розповідачеві («централізуючій свідомості»).

загрузка...

  2) У радянському фольклоризмі «З.» — термін (так само як і «усна народна розповідь»), що позначає всі жанри усної прози неказкового характеру, включаючи т.з. «меморати» — розповіді від першої особи і «фабулати» — оповідання, що відокремилися від учасника події, про яку розповідається (віддання, легенди, билічки і ін.). Інколи в цьому ж значенні використовують термін оповідь .

 

Літ.: Ейхенбаум Би., Література, Л., 1927; Винограду Ст, Проблема оповіді в стилістиці, в кн. Поегнка. ст 1, Л., 1926; його ж, Стилістика. Теорія поетичної мови. Поетика, М., 1963; Бахтін М. М., Проблеми поетики Достоєвського, 2 видавництва, М., 1963; Чистов До. Ст, Оповідь, в кн.: Літературна енциклопедія, т. 6, М., 1971.

А. П. Диваків. К. В. Чистов (С. у фольклорі).