Озимі культури , однорічні рослини, нормальний розвиток яких пов'язаний з умовам зимівлі – дією зниженої температури (від 0 до 10°С) протягом 30—70 сут і більш. О. до. висівають восени і отримують урожай зерна наступного року. При весняному посіві О. до. формують кореневу систему і надземні вегетативні органи — листя, втечі кущіння, але не плодоносять. Посіяні навесні яровізірованнимі насінням (підданими дії зниженої температури), О. до. дають урожай в рік посіву. О. до. мають 2 періоди активної вегетації: осінній (45—50 сут ) і весінньо-літній (75—100 сут ). Між цими періодами рослини знаходяться в стані спокою (див. Спокій в рослин ). Осенью в результаті складних біохімічних і фізіологічних процесів рослини набувають гарту (див. Гартування рослин ), тобто стійкість до низьких температур і ін. несприятливим умовам зимівлі (див. Зимівля рослин,Зимостійкість рослин ). Існують т. н .дворучки (деякі сорти пшениці, вівса, ячменю і ін.), що представляють проміжну форму між озиминою і яровими рослинами. Вони нормально розвиваються і дають урожай зерна як при осінньому, так і при весняному посіві.
Група О. до. включає хліби — озимина пшеницю, жито, ячмінь; олійні рослини сімейства хрестоцвітних — озимина рапс, суріпицю, рижок; боби — озиму вику. У світовому землеробстві найбільш поширена озима пшениця — основна хлібна рослина Європи і США. Озиме жито вирощують в європейських країнах, США, Туреччині, Канаді, Аргентині; озимий ячмінь — в південних районах Європи і Азії; озимий рапс — в Індії, Японії, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Франції, Швеції, Північній Африці, США і др.; озиму суріпицю — в основному в ГДР(Німецька Демократична Республіка) і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини); рижок — в Західній Європі і Північній Америці; озиму вику — в Європі, Малій Азії, США, Японії і ін. Вирощування О. до. приурочено до районів з відносно м'якими взимку і стійким сніговим покривом. У СРСР озиму пшеницю обробляють на всій території країни (від півдня Архангельської області ка Туркменії); основні райони — Україна, Північний Кавказ, Молдавія. Площа посіву її (у млн. га ): 8,3 в 1913, 14,3 в 1940, 12,1 в 1960, 15,5 в 1970, 20,7 в 1971, 15,0 в 1972. Озиме жито висівають майже повсюдно, але більше 70% площі в РРФСР. Посіви її займали (у млн. га ): 29,1 в 1913, 23,1 в 1940, 16,2 в 1960, 10 в 1970, 9,5 в 1971, 8,1 в 1972. Озимий ячмінь вирощують на півдні РРФСР, в Середній Азії, Молдавії; озимина олійні — на Україні; озиму вику — на Україні, в Білорусії, Середній Азії.
В основних районах обробітку О. до. урожайніші, ніж ярини, т.к. лучше використовують весняні запаси вологи в грунті. Наприклад, середній урожай озимої пшениці в СРСР (у 1966—70) 19,6 ц з 1 га , а яровий — 11,1 ц з 1 га . При посіві в кормових сівозмінах озиме жито дає найраніший зелений корм. Велике агротехнічний і організаційно-господарське значення О. к.: вони є хорошим попередником для ярин рослині і зменшують напруженість весняних і прибиральних польових робіт.
