Новаліс (Novalis) [псевдонім; справжнє ім'я і прізвище Фрідріх фон Харденберг (von Hardenberg)] (2.5.1772, Відерштедт, біля Мансфельда, — 25.3.1801, Вейсенфельс), німецький поет і філософ, представник раннього романтизму в Германії (круг т.з. ієнських романтиків). Вчився в університетах Ієни, Лейпціга, Віттенберга (філософія, юриспруденція), пізніше вивчав гірську справу у Фрейберге. Як Ф. Шлегель і Ф. Ст Шеллінг, спочатку випробував вплив «наукоученія» І. Р. Фіхте, проте фіхтевськую суб'єктивну діалектику свідомості Н. трансформував в об'єктивно-ідеалістичну діалектику природи. Її основна теза — затвердження дискретності світу і одночасно нерозчленованій його стихійної підоснови, унаслідок чого світ слід розуміти як єдине ціле. Специфічним для Н. є уявлення про протилежності як про два ряди явищ, з яких один виступає як позначення іншого, що веде до можливості загального переходу, екстатичної гри суті і імен (зважаючи на це Н. називав свою філософію «магічним ідеалізмом»). Людина як мікрокосм, долаючи внутрішнє відокремлення, повинен прагнути до єдності; розум, розум, фантазія суть окремі функції прихованого в глибині «Я», недоступного для мови слів (вплив німецькою містики, особливо Я. Беме). «Я» і світ теж підлягають кінцевому з'єднанню в процесі їх взаємопроникнення, інтуїтивного «вчувствованія» індивіда в об'єкт пізнання, що з найбільшою повнотою досягається поетом в процесі творчого акту. Мистецтво як вища сфера духовної діяльності здійснює злиття науки, релігії, філософії; до цього Н. прагнув в своїй творчості, зокрема при розробці поетично-філософського жанру фрагмента. У ліричному циклі «Гімни до ночі» (журнал «Атенеум», 1800) в алегоричній формі затверджується перевага безконечного небуття над кінцевим життям. У «Духовних піснях» Н. трактував тексти Священного писання у дусі пієтизму (у цьому він близький Ф. Шлейермахеру ). Незавершений роман Н. «Генріх фон Офтердінген» (1802, русявий.(російський) пер.(переведення) 1914), починаючись як традиційний «роман виховання», переростає в міфологічну дію казково-космічних масштабів.
У пошуках суспільного ідеалу Н. звертався до середніх століть, де бачив єдність духовної культури, строгу ієрархію соціальних організацій, гегемонію духовної влади і «турботу» про індивіда; у середньовічній Європі убачав прообраз ідеальної держави майбутнього по контрасту з сучасним йому буржуазним суспільством («Християнство і Європа», 1799, опубліковане в 1826).
Соч.: Schriften, Bd 1—4, 2 Aufl., Stuttg., М., 1960—65; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Фрагменти, М., 1914; Вірші, «Аполлон», 1910 № 7; Учні в Саїсе, в збірці: Німецька романтична повість, т. 1, М. — Л., 1935.
Літ.: Історія німецької літератури, т. 3, М., 1966, с. 139—48: Берковський Н. Я., Романтизм в Германії, Л., 1973; Haering Th., Novalis als Philosoph, Stuttg., 1954; Beheim-schwarzbach M., Novalis, 2 Aufl., Hamb. 1948; Ritter H., Der unbekannte Novalis, Gött., 1967; Malsch W., Europa. Poetische Rede des Novalis, Stuttg., 1965.
