Логічний позитивізм , напрям неопозітівізма, що виникло в 1920-х рр. на основі Віденського кружка . Воно спробувало поєднувати емпіризм, заснований на принципі верифікації, з методом логічного аналізу наукового знання з метою зведення останнього до «безпосередньо даному», тобто до вмісту наукових понять і тверджень, що емпірично перевіряється. З 2-ої половини 1930-х рр., після переїзду в США основних представників Л. п. (Р. Карнап, Р. Фейгль, До. Гемпель, Ф. Франк), він став відомий під назвою логічного емпіризму. До цього часу Л. п. відмовився від ряду своїх вихідних гносеологічних догм, що сформульованих у Віденському кружку і виявили свою неспроможність при спробах здійснення програми логічного аналізу науки, зокрема від принципу сводімості наукового знання до емпірично даному. У 1950-х рр. Л. п. втратив своє положення провідного напряму філософії науки, а в 1960-і рр., по суті, перестав існувати як самостійна філософська течія. Проте, не дивлячись на критику, якою піддаються вихідні установки Л. п., його переконання продовжують надавати певну дію на багато представників науки. Див. також Аналітична філософія .
Літ.: Філософія марксизму і неопозітівізм, Сб. ст., М., 1963; Швирев Ст С., Неопозітівізм і проблеми емпіричного обгрунтування науки, М., 1966; Хилл Т. І., Сучасні теорії пізнання, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1965, гл.(глав) 13 і 14; Карнап Р., Філософські підстави фізики, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1971; Joergensen J., The development of logical empiricism, Chi., 1951; Logical positivism, ed. by A. J. Ayer, Glencoe, 1960; The legacy of logical positivism, Baltimore, 1969. Див. також літ.(літературний) при ст. Неопозітівізм .
