Легені , органи повітряного дихання у деяких риб (Двоякодихаючих, кистеперих, многоперов), наземних хребетних і у людини. За допомогою Л. здійснюється газообмін між повітрям, що знаходиться в порожнині Л., і кров'ю, що протікає по легеневих капілярах. Л. Двоякодихаючих — парні мішки з комірчастими стінками, які можуть нести дихальну функцію (в цератода повторно непарне Л.). Завдяки утворенню щаблини, що вдається до порожнини Л. і що додають їх стінкам ячєїстость, збільшується дихальну поверхню Л. В многоперов Л. парні, гладкостенниє. Л. наземних хребетних сталися від Л. древніх кистеперих риб; закладаються, як і у риб, що мають Л., у вигляді парних випинань черевної стінки глотки і забезпечуються кров'ю з легеневої артерії, гомологічної VI зябровій артерії риб. Л. розташовуються в передньому відділі порожнини тіла, а у ссавців і людини — в грудній порожнині, відокремленій від черевної порожнини грудобрюшной перешкодою, або діафрагмою. Зовні Л. покриті серозною оболонкою — плеврою. Зазвичай Л. парні, але у безногих земноводних, безногих ящірок і у змій одне Л. (частіше ліве) зредуковано. В безлегеневих саламандр Л. відсутні. Повітря в Л. поступає по дихальних провідних дорогах (див. Гортань, Трахея, Бронхи ), миготливим епітелієм, що вистилає. В земноводних повітря нагнітається в Л. з ротової порожнини ритмічними скороченнями її дна при відкритій горловій щілині і закритих ніздрях. В амніот з розвитком пересувний грудної клітки повітря всмоктується в Л. при її активному розширенні. У ссавців об'єм грудної порожнини збільшується при вдиху також і за рахунок скорочення діафрагми. В земноводних Л. відходять безпосередньо від гортані або від трахеї; це гладкостенниє (в постоянножаберних) або з комірчастими стінками мішки. У нижчих плазунів (гаттерія) стінки Л. комірчасті. У деяких ящірок (варан), черепах, крокодилів Л. мають губчасту будову, тобто щаблина, розростаючись, розділяє порожнина Л. на камери і ячєї, усередині яких розвивається вторинна щаблина, що обмежує систему дрібніших вічок, значно збільшуючи дихальну поверхню Л. Остаєтся вільним центральний прохід — головний внутрішньолегеневий бронх. В ряду плазунів є вирости Л. — легеневі мішки . Л. птиць прирощені до спинної сторони грудної клітки, щільні і малорухливі. Гл. бронх і деякі вторинні бронхи, виходячи за межі Л., утворюють повітряні мішки, що забезпечують подвійну вентиляцію Л. з газообміном при вдиху і при видиху. Вторинні бронхи птиць сполучені між собою парабронхамі, від яких відходять раліально бронхіоли, що розпадаються на мережу т.з. повітряних капілярів, обплетених мережею кровоносних капілярів. У ссавців внутрішньолегеневе бронхіальне дерево, що багато разів гілкується, з поступово діаметром бронхів, що зменшується, закінчується тонкостінними бронхіолами, що впадають в альвеолярні ходи з кінцевими розширеннями — альвеолярними мішками і альвеолами, в яких відбувається газообмін ( мал. 1 ).
Альвеолярні ходи і мішки, що відходять від однієї кінцевої бронхіоли, утворюють ацинус Л. Группи ацинусов, об'єднуючись за допомогою сполучної тканини, утворюють часточки Л., а ті, у свою чергу, об'єднуються в долі Л., число яких в правому Л. завжди більше (до 6), ніж в лівому Л. (до 3).
Л. називають також органи дихання у деяких безхребетних тварин: в легеневих молюсків — багато забезпечену кровоносними судинами частина мантійной порожнини, службовку для повітряного дихання; в голотурій водними Л. називають гіллясті вирости клоаки, що несуть дихальну функцію; в ряду павукоподібних Л. називають мішкоподібні, заповнені листоподібними виростамі порожнині — похідні зябрових ніжок. Див. також Газообмін, Дихання .
Літ.: Шмальгаузен І. І., Основи порівняльної анатомії хребетних тварин, 4 видавництва, М., 1947; Масенов Т. М., Біодинаміка легенів у ссавців, А.-А., 1968.
Т. М. Масенов.
У людини Л. — парні органи дихання, розташовані в грудній порожнині. Мають форму половини конуса із закругленою верхівкою і увігнутою за формою діафрагми підставою ( мал. 2 ). Внутрішня, або медіальна, поверхня Л. звернена до серця; на ній знаходяться т.з. ворота Л., де в нього вступають головна бронхіальна легенева артерія, виходять легеневі вени, розташовуються лімфатичні вузли, що збирають лімфу з легені, нервове сплетення, бронхіальні артерії і вени.
Догори і назад від воріт до лівого Л. прілежіт аорта. При диханні найменшою рухливістю володіє верхівка Л. Ніжній край Л. опускається і піднімається на 1—2 см при звичайному диханні і на 6—10 см при форсованому диханні. Тканина Л. м'яка і в той же час пружна, еластична. Праве Л. коротше, але ширше лівого. Ліве Л. складається з верхньої і ніжней, а праве з верхньої, середньої і нижньої доль, між якими є більш менш глибокі щілини. У кожному Л. виділяють по 10 бронхолегочних сегментів; це — ділянки легеневої паренхіми, забезпечені самостійним бронхом і гілкою легеневої артерії. На кордону сегментів проходят сегментарні вени, тут немає крупних артерій і бронхів. Сегменти мають форму неправильних конусів або пірамід з верхівками, направленими до воріт Л. Сегменти підрозділяються на часточки (у кожному Л. їх близько 1000) заввишки від 9 до 27 мм залежно від того, розташовуються вони на поверхні або в глибині органу. Внутрішньочасточкові бронхи розділяються на бронхіоли, які, у свою чергу, продовжують гілкуватися аж до респіраторних бронхіол перехідних в альвеолярні ходи. Ці ходи сполучаються з 2—4 альвеолярними мішечками. Групи зв'язаних альвеолярних ходів вважаються структурними одиницями Л. — ацинусамі. У часточці приблизно 96 ацинусов, а всього в обох Л. їх близько 800 тис. і понад 700 млн. альвеол. Площа дихальної поверхні змінюється від 30 м 2 до 100 м 2 (при глибокому вдиху). Кожне Л. покрито плеврою; у плевральній порожнині міститься невелика кількість рідини, що забезпечує ковзання Л. у грудній порожнині при дихальних рухах.
Венозна кров поступає в Л. через легеневу артерію — гілку легеневого ствола, витікаючу з правого шлуночку серця. Легенева артерія гілкується, як і бронхи. Кінцеві артеріоли розпадаються на капіляри, які проходят в міжальвеолярних перегородках і обплітають альвеоли. Стінки останніх утворені дихальним епітелієм, по поверхні якого тягнуться еластичні волокна. Тут кров збагачується киснем, віддаючи двоокис вуглецю.
Іннервація здійснюється симпатичними (проводять імпульси, що викликають розширення бронхів і звуження судин) і парасимпатичними (викликають звуження бронхів, підсилюють секрецію бронхіальних залоз, розширюють кровоносні судини) нервовими волокнами. Через Л. також виділяється рідина і деякі газоподібні продукти; Л. беруть участь в підтримці постійної температури тіла, в регуляції згортання крові, в обміні білків, жирів і вуглеводів, в захисті організму від бактерій, що потрапляють з повітря (виробляють імунні антитіла). Найбільш частими захворюваннями є запалення легенів, пухлини, емфізема легенів, туберкульоз .
