Езопівська мова
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Езопівська мова

Езопівська мова (по імені др.-греч. байкаря Езопа ), особливий вигляд тайнопису, підцензурного іносказання, до якого зверталися художня література, критика і публіцистика, позбавлені свободи вираження в умовах цензорського гніту (див. Цензура ) . Як реакція на заборону стосуватися певних ідей, тим, подій, імен Е. я. виробив, наприклад в російському друці кінця 18 — почала 20 вв.(століття), систему «обманних засобів», прийомів шифровки (і дешифровки) вільної думки. Специфічну роль грали в ній басенниє образи, алегоричні «казкові описи» (особливо у М. Е. Салтикова-щедріна, який і ввів в широкий ужиток вираження «Е. я.»), напівпрозорі перифрази і псевдоніми, (памфлет А. В. Амфітеатрова «Господа Обманови» про царське прізвище), приховані алюзії і пряміші натяки, іронія («виконана такту», вона була невразлива для цензури) і т.п. Викриття вітчизняної дійсності вуалювалися «зарубіжною» тематикою побутова фраза ставала знущанням («Чого бажатимете?» — про газету «Новий час» А. С. Суворіна). Читач знав, що «велика робота» — це революція, «реаліст» — До. Маркс, «зниклі з хрестоматій» — В. Г. Белінський або Н. Р. Чернишевський. У цьому сенсі Е. я. був загальнодоступним і служив засобом не лише політичної боротьби, але і реалістичного мистецтва слова. Майстром Е. я. у Франції був А. Рошфор . З часом стилістика сатири підпорядкувала собі прийоми, характерні для Е. я., і тепер письменник удається до них незалежно від якого б то не було тиску цензури. Порізно і в сукупності взаємодіючи з іншими способами естетичного слововживання, вони стали межами конкретних індивідуальних стилів (наприклад, «Острів пінгвінів» А. Франса, проїзв.(твір) М. А. Булгакова, «Війна з саламандрами» До. Чапека, різні жанри науково-фантастичної і гумористичної літератури).

  Літ.: Чуковський До., Майстерність Некрасова, 4 видавництва, М., 1962; Бушмін А. С., Сатира Салтикова-щедріна, М-код.—Л., 1959, гл.(глав) 6; Ефімов А. І., Мова сатири Салтикова-щедріна, М., 1953, гл.(глав) 8; Пакліна Л. Я., Мистецтво мови іносказання. Езоповськоє слово в художній літературі і публіцистиці, Саратов, 1971.

  Ст П. Грігорьев.