Дєїзм
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Дєїзм

Дєїзм (від латів.(латинський) deus — бог), релігійно-філософське переконання, що набуло поширення в епоху Освіти, згідно з якою бог, створивши світ, не приймає в нім якої-небудь участі і не втручається в закономірний перебіг його подій. Т. о., Д. протистоїть як теїзму, в основі якого лежить уявлення про божественне провидіння і постійний зв'язок людини і бога, так і пантеїзму, розчинювальному бога в природі, і атеїзму, взагалі заперечливому само існування бога. Д. виступив з ідеєю природної релігії, або релігії розуму, яку він протиставив релігії одкровення. Природна релігія, по ученнях дєїстов, є загальною для всіх людей і є нормою для всіх позитивних релігій, у тому числі і християнства.

загрузка...

  Д. розвинувся перш за все у Великобританії. Родоначальником його вважається англійський філософ лорд Чербері (17 ст), що розвинув ідею релігії розуму («Трактат про істину», 1624). ДО Д. примикали мислителі різних напрямів — як ідеалісти, так і матеріалісти, причому для останніх, за словами Маркса, Д. «... є не більш як зручний і легкий спосіб відбутися від релігії» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 2, с. 144). Найвищий розвиток Д. отримав в 1-ій половині 18 ст У Великобританії дєїстамі були Дж. Толанд, що бачив в християнстві лише етичне учення, А. Коллінз, М. Тіндаль, А. Шефтсбері, Р. Болінгброк; у Америці — Т. Джефферсон, Би. Франклін, І. Аллен, Т. Пейн. Близько до Д. стояв Дж. Локк. Висловлений Д. Юмом погляд на релігію як що виникає із страху і надії, робив непотрібним допущення бездіяльного бога-творця («Діалоги про природну релігію», 1779). У Франції ідеї Д. проводив Вольтер, до Д. наближався Ж. Ж. Руссо . З критикою Д. виступали французькі матеріалісти 18 ст У Германії Д. поширювався на грунті філософського раціоналізму (Р. Ст Лейбніц, Р. Е. Лессинг). Ідеї Д. своєрідно заломилися у вигадуванні І. Канта «Релігія в межах лише розуму» (1793, русявий.(російський) пер.(переведення) 1908). Серед російських прогресивних мислителів Д. набув поширення в кінці 18 — початку 19 вв.(століття) (І. П. Пнін, І. Д. Ертов, А. С. Лубкин, деякі декабристи). В цілому Д. зіграв позитивну роль в розвитку вільнодумства 17—18 вв.(століття); у подальшому втратив своє прогресивне значення.

  В сучасній буржуазній філософії Д. не має самостійного значення, але його дотримуються багато дослідників природи, які в закономірності і впорядкованості світу бачать доказ буття його творця.

  Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Ізбр. проїзв.(твір), т. 2, М., 1952, с. 97—99; [Орбінський P. Ст], Англійські дєїсти 17 і 18 століть, «Записки Новоросійського університету», 1868, рік 2, т. 3, ст 1; Роговин С. М., Дєїзм і Давид Юм. Аналіз «Діалогів про природну релігію», М., 1908; Вороніцин І. П., Історія атеїзму, 3 видавництва [Рязань, 1930]; Lechler G. V., Geschichte des englischen Deismus, Stuttg., 1841; Sayous Ed., Les déistes anglais et le christianisme... (1696—1738), P., 1882; Torrey N. L., Voltaire and the English deists, New Haven — Oxf., 1930; Orr J., English, deism. Its roots and fruits, Grand Rapids (Mass.), 1934; Schlegel D. B., Shaftesbury and the French Deists, Chapel Hill, 1956.