Атеїзм (франц. atheisme, від греч.(грецький) а — негативна частка і theos — бог; буквально — безбожник), заперечення існування бога, яких-небудь надприродних істот і сил і пов'язане з цим заперечення релігії. Вміст поняття «А.» змінювалося впродовж історії і було тісно пов'язане з характером релігійних учень, які панували в різні епохи. А. не слід ототожнювати з дєїзмом, пантеїзмом, релігійною вільнодумністю або вільнодумством (вільне тлумачення релігійних догм, засудження релігійної нетерпимості, критика церковних обрядів і т. і.), які можуть близько стикатися з А., а у ряді випадків служити переходом від віри до невіри. Складовими частинами А. є філософська, історична і природничонаукова критика релігії.
А. у старовині в чистому вигляді зустрічається рідко (учення чарваков в Індії, Лукреция в Ін.(Древн) Римі). Частіше можна спостерігати різні форми релігійної вільнодумності. У Ін.(Древн) Греції атеїстами називали людей, що заперечували богів народних вірувань (Секст Емпірик згадував 5 найбільш відомих атеїстів старовини: Протагора Косського, Евгемера Криту Протагора з Абдери, Діагора Мелосського, Феодора Киренейського). Ксенофан, критикуючи антропоморфізм богів грецької народної релігії, яким він протиставив якесь єдине світове божество, висунув ідею про те, що саме люди створили богів по своєму образу і подібності. Зароджуються різні концепції походження релігії: що зводиться до Демокріту ідея про виникнення віри в богів із страху перед грізними силами природи; приписуваний афінському тиранові Крітію погляд на релігію як на винахід хитрого політика для управління людьми і ін.
В епоху середньовіччя відкритий А. не зустрічається і можна прослідити лише тенденції антиклерикалізму і вільнодумства у ряді середньовічних єресі, у вченні про подвійну істину в Ібн Рушда і Ібн Сини, в легенді про «трьох обманщиків» (Моісеї, Ісусові і Мухаммеді) і т.п.
Становлення капіталістичного способу виробництва вимагало розвитку науки, що привело до її зіткнення з церквою і релігійним догматизмом. «... Наука повстала проти церкви; буржуазія потребувала науки і взяла участь в цьому повстанні» (Енгельс Ф., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 22, с. 307). Антиклерикальні виступи гуманістів епохи Відродження П. Помпонацци, Л. Балу, В. фон Гуттена, Еразма Роттердамського, роботи Н. Коперника, Дж. Бруно, Г. Галілея і ін., що обгрунтовували геліоцентричну картину світу, зіграли видатну роль в підриванні духовної диктатури церкви. Критика християнських ідей особистого бога, трансцендентної бога, творіння світу ні з чого і т.п. приводила багато мислителів до пантеїзму (Дж. Бруно, Л. Ваніні, Би. Спіноза), дєїзму (Ф. Бекон, Т. Гоббс, І. Ньютон), скептичному раціоналізму в питаннях релігії (М. Монтень, П. Бейль, Вольтер).
Французькі матеріалісти 18 ст (Же. Мелье, П. Гольбах, Же. Нежон, Д. Дідро, До. Гельвеций, Же. Ламетрі, С. Марешаль) виступають як представники послідовного А.. «жвавою, живою, талановитою, дотепно і відкрито нападаючої на пануючу поповщину публіцистики...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 45, с. 26). Обмеженість французьких атеїстів 18 ст пов'язана з їх антиісторичним підходом до релігії і нерозумінням її суспільної природи: бачивши в ній лише продукт обману і неуцтва, вони боролися за звільнення від релігійних забобонів шляхом освіти мас, поширення знань. Видатним представником А. у 19 ст був Л. Фейєрбах, який з позицій антропологічного матеріалізму піддав критиці релігію і ідеалізм («Суть християнства», 1841). Ключ до пояснення релігії Фейєрбах бачив в «самоотчужденії» людини, проекції людських відчуттів і бажань в образах фантастичних істот — богів. Обмеженість антропологічного розуміння релігії у Фейєрбаха виразилася, зокрема, в спробі замінити традиційну релігію новою «релігією людинолюбства».
Атеїзм в 19 ст пов'язаний в значній мірі з досягненнями природничонаукової думки. Ідейним обгрунтуванням його служив, зокрема, матеріалізм Л. Бюхнера, До. Фохта, Я. Молешотта, а також еволюційна теорія Ч. Дарвіна . Спираючись на дарвінізм; Е. Геккель розвинув свою концепцію природничонаукового «монізму» і організував «Союз моністів» для боротьби з релігійним світоглядом. З позицій іррационалістічеськой філософії життя піддав критиці християнство і релігію Ф. Ніцше (ср. його слова, що здобули популярність: «бог помер»).
В 20 ст іррационалістічеськая лінія критики релігії отримала розвиток В т. н. атеїстичному екзистенціалізмі (М. Хайдеггер, Же. П. Сартр, А. Камю). У дусі своєї концепції психоаналізу із запереченням релігії виступив З. Фрейд («Майбуття однієї ілюзії», 1927, русявий.(російський) пер.(переведення), 1930). З кінця 19 ст виникають буржуазні атеїстичні союзи, які видають журнали і альманахи, скликають конгреси. Національні суспільства вільнодумних в різних країнах об'єднані в даний час в «Усесвітній союз вільнодумних» (заснований в 1880 в Брюсселі; 34-й конгрес відбувся в 1963). Прикладом сучасної просвітницької критики християнства є виступи Б. Рассела («Чому я не християнин», 1927, русявий.(російський) пер.(переведення) 1958).
В Росії розвиток вільнодумства і А. пов'язано з передовою російською думкою 18—19 вв.(століття) У витоків його стояли М. В. Ломоносов і А. Н. Радіщев, світогляд яких складалося в руслі дєїзма. Російські революційні демократи Ст Р. Белінський, А. І. Герцен, Н. Р. Чернишевський, Д. І. Пісарев безпосередньо зв'язували А. із завданнями антикріпосницької боротьби. Природничонаукова традиція критики релігійного світобачення розвивалася в роботах І. М. Сеченова, І. І. Мечникова, До. А. Тімірязева.
Розроблене К. Марксом і Ф. Енгельсом матеріалістичне розуміння історії привело до вироблення наукових поглядів на релігію як соціальне явище. У роботі « До критики гегелівської філософії права» Маркс показав недостатність зведення релігії до помилкових поглядів і помилок, обумовлених обмеженістю знань про природу, розглядаючи релігію як реалізацію об'єктивної суспільної потреби в ілюзорному заповненні дійсності. За словами Маркса, «релігійне убозтво є в один і той же час вираження дійсного убозтва і протест проти цього дійсного убозтва. Релігія — це зітхання пригноблюваної тварюки, серце безсердечного світу, подібно до того як вона — дух бездушних порядків. Релігія є опіум народу» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 1, с. 415). Мінлива соціальна дійсність породжує мінливі вистави, скасування яких пов'язане із здійсненням якнайглибших перетворень реальних людських відносин і стає можливим тоді, коли «... стосунки практичної повсякденної життя людей виражатимуться в прозорих і розумних зв'язках їх між собою і з природою» (Маркс До., там же, т. 23, с. 90). Т. о., центральній в марксистській критиці релігії стає проблема подолання релігії і пов'язаний з цим аналіз тих суспільно-історичних умов, які породжують релігійність, і тих соціальних тенденцій і механізмів, які забезпечують підтримку і відтворення релігійних забобонів.
Розвиваючи учення Маркса і Енгельса, В. І. Ленін сформулював поняття про соціальне, економічне, історичне і гносеологічне коріння релігії, вимагаючи «... матеріалістично пояснити джерело віри і релігії в мас» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 418). Відзначаючи земне походження релігії, як одного з видів «духовного гніту» (див. там же, т. 12, с. 142), Ленін пише, що «окрім фантазії в релігії украй важливе Gemuth (відчуття — Ред. ) , практична сторона, пошуки кращого, захисту, допомоги etc» (там же, т. 29, с. 53). Велику роль в поширенні і розвитку наукового А. зіграли Р. Ст Плеханов, А. Бебель, П. Лафарг, І. Діцген і інші марксисти.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції і масового відходу віруючих від релігії Радянського Союз став першою в світі країною масового А., де право атеїстичної пропаганди закріплене в Конституції (ст. 127). Декрет від 5 лютого 1918 про відділення церкви від держави і школи від церкви поклав початок дійсному здійсненню свободи совісті. Звільнення від релігійних забобонів є складовою частиною комуністичного виховання народу, здійснюваного партією на всіх етапах соціалістичного будівництва.
В СРСР було створено добровільне суспільство «Союз войовничих безбожників» (1925). В різний час виходили атеїстичні видання: газета «Безбожник» (1922—41) журнали «Безбожник» (1925—41), «Атеїст» (1922—30), «Войовничий атеїзм» (1931) і ін. Виходять атеїстичні журнали «Наука і релігія» (з 1959) і «Людіна i свiт» («Людина і світ» з 1965). У університетах, педагогічних, медичних, з.-х.(сільськогосподарський), культурно-просвітницьких вищих і середніх спеціальних учбових закладах введений курс «Основи наукового атеїзму». Ведеться підготовка кадрів пропагандистів атеїзму на спеціальних атеїстичних факультетах вечірніх університетів марксизму-ленінізму, в кухлях і т.п. У складі Академії суспільних наук при ЦК КПРС створений в 1964 спеціальний Інститут наукового атеїзму. Сучасний етап комуністичного будівництва в СРСР висунув нові завдання перед атеїстичним вихованням . Широкого поширення набули конкретні соціологічні дослідження релігійності, сприяючі з'ясуванню специфічних причин існування релігійних забобонів в умовах соціалізму і розробці реальних доріг їх подолання. Хід суспільного прогресу свідчить про те, що не дивлячись на силу релігійних традицій процес секуляризації нині охоплює самі різні верстви населення багатьох країн світу, створюючи міцні передумови для розвитку атеїстичного світогляду. Корінні зміни, що відбуваються в світі, як і відома еволюція соціальної доктрини християнства, створили передумови для реальної співпраці віруючих і невіруючих в їх спільній соціальній боротьбі.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Про релігію, М., 1955; Ленін Ст І., Про релігію і церкву, М., 1966; Плеханов Р. Ст, Про релігію і церкву, М., 1957; Діячі Жовтня про релігію і церкву, М., 1968; Маутнер Ф., Атеїзм в епоху Великої французької революції, пер.(переведення) з йому.(німецький), Л.— М., 1924; Вороніцин І. П., Історія атеїзму, 3 видавництва, Рязань, 1930; Каждан А. П., Релігія і атеїзм на стародавньому світі, М., 1957; Францев Ю. П., У витоків релігії і вільнодумства, М., 1959; Кубланов М. М., Мислителі старовини про релігію, М., 1960; Клебанов А. І., Рухи реформацій в Росії в XIV — першій половині XVI вв.(століття), М., 1960; Історія і теорія атеїзму, М., 1962; Кривельов І. А., Маркс і Енгельс про релігію, М., 1964; Льовада Ю. А., Соціальна природа релігії, М., 1965; Угріновіч Д. М., Філософські проблеми критики релігії, М., 1965; Історія вільнодумства і атеїзму в Європі, М., 1966; Сухов А. Д., Філософські проблеми походження релігії, М., 1967: Mauthner F р., Der Atheismus und seine Geschichte im Abendlande, Bd I—4,stuttg.—B., 1920—23; Robertson J. М., A history of the free thought, ancient and modern..., v. I—2, 4 ed., L 1936; Borne Е., Atheism, N. Y., 1961; Lilje Н., Atheism, humanism and Christianity, Augsburg, 1964: Oursler W. G., The atheist, N. Y., 1965: Ley Н., Geschichte der Aufklarung und des Atheismus, Bd I—2, Ст, 1966—67.
