Детермінізм (від латів.(латинський) determino — визначаю), філософське вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ матеріального і духовного світу. Центральним ядром Д. служить положення про існування причинності, тобто такому зв'язку явищ, в якому одне явище (причина) за сповна певних умов з необхідністю породжує, виробляє інше явище (слідство).
Сучасний Д. передбачає наявність всіляких об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато хто з яких виражається у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинного характеру, тобто моментів породження, що прямо не містять в собі, виробництва одного іншим. Сюди входять просторові і тимчасові кореляції, ті або інші асоціації, функціональні залежності, стосунки симетрії і т.п. Особливо важливими в сучасній науці виявляються імовірнісні співвідношення, що формулюються на мові статистичних розподілів і статистичних законів (див. Вірогідності теорія ). Проте всі форми реальних взаємозв'язків явищ кінець кінцем складаються на основі загальний причинності, що діє, поза якою не існує жодне явище дійсності, в тому числе і такі події (звані випадковими), в сукупності яких виявляються статистичні закони. Стосовно різних областей знання загальні принципи Д. специфікуються (незрідка говорять про фізичний Д., органічному Д., соціальному Д. і т.п.).
Принциповим недоліком колишнього, домарксистського, Д. було те, що він обмежувався однією причинністю, що безпосередньо діяла, до того ж трактувала чисто механістично; у нім заперечувалася об'єктивна природа випадковості, вірогідність виводилася за межі Д., статистичні зв'язки принципово протиставлялися матеріальній детерміації явищ. Пов'язаний з метафізичним матеріалізмом колишній Д. не міг бути послідовно реалізований у ряді важливих галузей науки про природу, в особенності біології, і виявлявся безсилим в поясненні соціального життя і явищ свідомості. Ефективне проведення ідей Д. тут стало можливим лише завдяки діалектичному і історичному матеріалізму. Ядром марксистської концепції соціального Д. є визнання закономірного характеру суспільного життя. Це, проте, не означає, що хід історії зумовлений заздалегідь і здійснюється з фатальною необхідністю. Закони суспільства, визначаючи основну лінію історичного розвитку, в той же час не зумовлюють різноманіття діяльності кожного окремого індивіда. У суспільному житті постійно складаються різні можливості, здійснення яких багато в чому залежить від свідомої діяльності людей. Д., т. о., не лише не заперечує свободи, але, навпаки, передбачає здібність людини до вибору мотивів і цілей діяльності.
Д. протистоїть індетермінізм, що відмовляється від визнання причинності взагалі або принаймні її загальності. Іншою формою заперечення Д. є ідеалістична телеологія, що проголошує, ніби перебіг всіх процесів зумовлюється дією нематеріального «целеполагающего почала». Стимул-реакцією для пожвавлення індетерміністічеських переконань в 1-ій чверті 20 ст послужив факт зростання у фізиці ролі статистичних закономірностей, наявність яких була оголошена спростувальним причинність. Проте діалектико-матеріалістичне трактування співвідношення випадковості і необхідності, категорій причинності і закону, розвиток квантової механіки, що розкрила новий вигляд об'єктивного причинного зв'язку явищ в мікросвіті, показали неспроможність спроб використовувати наявність імовірнісних процесів у фундаменті мікросвіту для заперечення Д.
Еволюційна теорія Ч. Дарвіна, що дала матеріалістичне пояснення відносної доцільності в живій природі, розвиток кібернетики що створила вчення про саморегульовані і самоврядні системи, завдали нищівного удару по ідеалістичній телеології, фаталізму, ученням про визначенні і підтвердили правильність всіх принципових посилок сучасного діалектико-матеріалістичного Д.
Принцип Д. служить керівним початком у всіх областях наукового знання, ефективним знаряддям збагнення істини.
