Громадянська війна, організована озброєна боротьба за державну владу між класами і соціальними групами усередині країни, найбільш гостра форма класової боротьби . У класово-антагоністичному товаристві Р. ст представляє «...естественноє, при відомих обставинах неминуче продовження, розвиток і загострення класової боротьби» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 30, с. 133).
Р. ст зростають на грунті соціальних криз, коли державна влада вже не в змозі «стримувати зіткнення» ворожих класів, пригнічувати своїми «законними» засобами класових противників існуючої політичної і суспільної системи (див. Ф. Енгельс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21, с. 170; Ст І. Ленін, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33, с. 6—7). Умови ст, що породжують Р., визначаються розставлянням класових сил усередині країни і на міжнародній арені, і тому Р. ст можуть поєднуватися з війнами між державами, з боротьбою проти іноземної інтервенції і національно-визвольною боротьбою. Для епох соціальної революції характерні Р. ст, в яких воюючими сторонами є прогресивні і реакційні класи, що пригноблюються і пригноблюють. По об'єктивній ролі в історії такі війни виступають як необхідний засіб досягнення політичних цілей революції або шляхом повстань пригноблюваних класів, що борються за своє соціальне звільнення, або ж шляхом придушення контрреволюційних заколотів (наприклад, Вандея 1793 у Франції), направлених на реставрацію віджилих суспільних стосунків і повернення до влади реакційних класів. У антагоністичних суспільних формаціях бувають, проте, і такі Р. ст, в яких один одному протистоять різні угрупування панівних класів (наприклад, Р. ст періоду падіння Римської республіки, Яскраво-червоної і Білої троянди війна в Англії).
Історичні типи і форми Р. ст багатообразні: повстання рабів, селянські війни, партизанські війни, озброєна боротьба народу проти уряду і тому подібне Для епохи пролетарської революції характерний, як вказувало Ст І. Ленін, поява вищих і складніших форм «...продолжітельной, що охоплює всю країну громадянської війни, тобто озброєної боротьби між двома частинами народу» (там же, т. 14, с. 11). У таких війнах відбувається, як правило, розділення території держави між воюючими сторонами, кожна з яких має свій апарат для ведення військових дій, організації армії, політичного управління (див. Громадянська війна і військова інтервенція 1918—20 ). Специфічні особливості Р. ст в порівнянні з війнами між державами знайшли віддзеркалення в розробці тактики Р. ст, підпорядкованої вирішенню завдань політичної, класової боротьби.
Насильницьке скидання народом реакційного уряду є справедливим актом. Право народу на озброєну боротьбу проти антинародного уряду відстоювали в 18 ст представники дрібнобуржуазної і буржуазної демократії і утопічні комуністи (Ж. Ж. Руссо, До. Гельвеций, Т. Джефферсон, Р. Маблі і ін.). Це право було юридично оформлене у ряді документів епохи буржуазних революцій (наприклад, в американській Декларації незалежності).
В сучасну епоху послідовним захисником Р. ст за звільнення трудящих від всякого гніту виступає міжнародний робочий клас, його комуністичний авангард. В той же час марксизм відкидає вимога Р. ст «за будь-яких умов», що висувається доктринерами і догматиками, бланкізмом, «лівим» ревізіонізмом. Робочий клас зацікавлений в скиданні панування монополістичного капіталу і придушенні опору контрреволюційних сил, не доводячи справи до Р. ст Але виникнення її залежить від сили опору реакційних класів, які звичайно першими прибігають к Г. ст (див. Ст І. Ленін, там же, т. 11, с. 123). У таких умовах завоювати владу, подавити контрреволюційні заколоти можна лише організованою озброєною боротьбою робочого класу і його союзників. З посиленням репресивного військово-поліцейського апарату, зростанням мілітаризму в капіталістичних країнах, розвитком військової техніки успіх в Р. ст у вирішальній мірі залежить від організованості народних мас і переходу військ на сторону революції.
Здійснення соціалістичної революції не пов'язане раз і назавжди з якою-небудь певною формою боротьби. Ті або інші форми боротьби в революції стають головними залежно від конкретно-історичної обстановки, співвідношення класових сил усередині країни і на світовій арені. У СРСР і деяких ін. країнах диктатура пролетаріату затвердилася в результаті Р. ст Проте у ряді ін. соціалістичних країн робочий клас встановив свою владу без Р. ст У сучасних умовах у ряді капіталістичних країн робочий клас має можливість здійснити революційне перетворення суспільства без Р. ст, іншими засобами класової боротьби, придушення опору монополістичній буржуазії. Це не виключає того, що із зміною конкретній ситуації в тій або іншій країні Р. ст може стати на певному етапі головною формою боротьби за соціалізм.
Літ.: Маркс До., Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8; його ж, Громадянська війна у Франції, там же. т. 17: його ж, Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р., там же, т. 7;Энгель з Ф., Селянська війна в Германії, там же; його ж, Революція і контрреволюція в Германії, там же, т. 8: Ленін Ст І., Військова програма пролетарської революції, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 30: його ж, Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі, там же, т. 41: його ж, Марксизм і повстання, там же, т. 34; його ж, Партизанська війна, там же, т. 14; його ж, Російська революція і громадянська війна, там же, т. 34; його ж, Уроки московського повстання, там же, т. 13; Програма КПРС (Прийнята XXII з'їздом КПРС), М., 1969; Міжнародна нарада комуністичних і робочих партій. Документи і матеріали, М., 1969.
