Германці древні, обширна група племен, що належали до індоєвропейської сім'ї мов і займали до 1 ст до н.е.(наша ера) територію між нижнім Рейном і Віслою, Дунаєм і Балтійським і Північним морями і південну Скандинавію.
В письмових джерелах зведення про Р. вперше зустрічаються в Пітеаса з Массилії (4 ст до н.е.(наша ера)), але лише Юлій Цезарь (1 ст до н.е.(наша ера)) побачив в них особливу етнічну групу відмінну від кельтів .
Перші контакти між Р. і Римом відносяться до кінця 2 ст до н.е.(наша ера) (вторгнення кимвров і тевтонів ). У 58 до н.е.(наша ера) Цезарь завдав поразки свевам на чолі з Аріовістом, а в 55 відкинув за Рейн узіпетов і тенктеров. У 1 ст до н.е.(наша ера) римлянам удалося поставити під свою номінальну залежність Р., що жили к В. від Рейну (аж до Везера), але з 1 ст н.е.(наша ера) в результаті повстання херуськов і ін. німецьких племен Рейн і Дунай стали кордоном між римськими володіннями і володіннями Г.; від середнього Рейну ка верхнього Дунаю був збудований римський пограничний вал (limes romanus).
За географічною ознакою Р. ділилися на племена, що жили між Рейном, Майном і Везером (батави, бруктери, хамави, хатти, убії і ін.), на побережжі Північного моря (хавки, англи, варіни, фризи), від середньої і верхньої Ельби ка Одеру (свеви, маркоманни, квади, лангобарди, семнони), між Одером і Віслою (вандали, бургунди, готи), в Скандинавії (свіони, гаути).
В 1 ст до н.е.(наша ера) Р. жили родових буд. Для ряду німецьких племен (особливо в Північній Німеччині і Ютландії) характерні вже міцна осідлість і першенствуюче значення землеробства. Деякі племена ще не осіли остаточно, особливо важливу роль в їх господарстві грало скотарство. У землеробстві панувала перелогова система. У перші століття н.е.(наша ера) вже застосовувався плуг із залізним лемешем. Р. вирощували ячмінь, жито, овес, можливо пшеницю, деякі овочі, а також льон, коноплі, вайду. У Північній Німеччині з руди добувалося залізо. Були мідні і срібні копальні. Р. відомі були ткацтво, гончарна справа. Існував обмін як між німецькими племенами, так і з сусідніми країнами.
В 1 ст до н.е.(наша ера) основною господарською одиницею в Р. була родова община. Приватна власність на землю була відсутня. Члени общини спільно обробляли землю, яка щорік піддавалася переділу (між пологами). У 1 ст н.е.(наша ера) (як можна судити за даними Тацита) в Р. з'явилася землеробська община. Власність на землю залишалася колективною, але господарство велося тепер окремими сім'ями («великими сім'ями»). Періодично відбувалися переділи землі. Всі члени общини спільно користувалися неподіленими угіддями. Р. жили селами або хуторами. Вони будували бурги (городища), що служили притулками під час війни. Головну роль у виробництві грали вільні общинники, які мали рівні права і обов'язки (володіння землею, носіння зброї, участі в ополченні відвідини народних зібрань і т. д.). Але соціальна диференціація вже зароджувалася. Існувало рабство патріархального типа. Головним джерелом його була війна. Із загальної маси вільних почала виділятися родова знать, в руках якої зосереджувалося значніше рухоме майно (раби, худоба і ін.), а потім і більша кількість землі, чим в останніх вільних. Вожді і знатні люди мали дружинників. Війна, яка стала постійним промислом, грала велику роль в накопиченні багатств. Знатні відрізнялися від рядових вільних одягом і озброєнням. Головним соціальним протиріччям, що зароджувалося в Р., було протиріччя між знаттю і рядовими общинниками. Почали виникати союзи племен, але вони носили нестійкий характер. Верховна влада в племені належала народному зібранню, яке вирішувало питання війни і світу і ін. важливі справи, обирало старійшин і військових вождів племені, творило суд.(судовий) Старійшина племені керував ходом народного зібрання, відав зовнішніми стосунками. Він отримував частину судових штрафів в свою користь, а також добровільні дари від населення. Військовий вождь командував ополченням під час війни. Він в більшості випадків обирався з круга знатних сімей. В деяких німецьких племен до початку н.е.(наша ера) існувала королівська влада. Король з функціями і правами старійшини поєднував владу військового вождя. Влада короля була обмежена народним зібранням і радою старійшин. Королі обиралися всіма вільними, але з обмеженого круга знатних пологів. В окремих випадках виникали зачатки спадкової королівської влади. Рядові общинники продовжували брати участь в суспільному управлінні: народне зібрання грало ще найважливішу роль в житті племені і роду, але, окрім народного зібрання, велике значення придбала рада старійшин, вирішальне вплив в якому мала родова знать; у військовій справі головне значення зберігало ополчення всього племені (хоча роль дружин зростала).
В 3—4 вв.(століття) в Р. помітне зростання продуктивних сил. Вживання плуга із залізним лемешем, колісного плуга з широким ножем і відвальною дошкою стало майже повсюдним. Розширилася площа оброблюваних земель за рахунок лісів. Предмети озброєння (шлеми і ін.) і металеве начиння свідчать про значне підвищення мистецтва обробки металів. Увійшов до вживання гончарний круг. Розширилася торгівля з Римом. Окремі німецькі племена поступали на службу до Риму як федератов або селилися на римському кордоні як летов. В Р. сталося перегрупування племен і виникли нові племінні союзи, які носили стійкіший характер, ніж раніше: союзи алеманнов, саксів, франків, готовий і ін. Зростання продуктивних сил вело до посилення майнової диференціації і до поступового розкладання родових буд. В Р. посилювалися спадкова королівська влада і спадкова знать, слабшало значення народного зібрання, виникали зачатки державної влади. Встановлення тісніших контактів між Р. і Римською імперією, у свою чергу, прискорювало процес розкладання родових буд в Р.
В 2—3 вв.(століття) Р. підсилили натиск на кордони Римської імперії. У 2-ій половині 2 ст відбувалася маркоманськая війна . Потім алеманни і бургунди, що мешкали раніше к В. від Ельби, присунулися до Рейну. У 3 ст алеманни захопили т.з. декуматниє поля (землі між Рейном, Дунаєм і Неккаром). Готам Рим поступився в кінці 3 ст Дакию. У 4—6 вв.(століття) Р. зіграли найважливішу роль В т. н. Великому переселенні народів, одним з результатів якого з'явилося утворення варварських королівств Р. на території Західної Римської імперії. Взаємодія суспільних стосунків Р. із стосунками римського рабовласницького суспільства, що розкладалося, мала важливе значення для розвитку феодалізму у ряді країн Західної Європи. Німецькі племена склали основу у формуванні (етногенезі) ряду сучасних західно-європейських народів: німців, голландців, фламандців, данців, шведів, норвежців і деяких др.; німецькі мови стали мовами багатьох народів Європи.
Джерелами вивчення культури Р. є головним чином античні автори, археологічні, а також письмові пам'ятники раннього середньовіччя (варварські правди, епос і ін.), в яких відбиті пережитки духовного життя попереднього періоду. В Р. існувала усна літературна творчість. Найбільше значення мав героїчний епос, про який повідомляє вже Тацит, були також робочі, весільні, похоронні і бойові пісні. Стосунки усередині племені регулювалися звичаєм. Правова традиція, якою користувалися на судових зборах, мабуть, фіксувалася у віршованій формі.
Вже на початку н.е.(наша ера) (а може бути, і раніше) в Р. існували письмена — руни, які спочатку використовувалися лише для магічних і культових цілей. Для релігійних представлень Р. характерні шанування сил природи (вогню, небесних світил), уособлення їх у вигляді богів (Вотан, Доннар, Циу). Деякі божества носили племінний характер, і поклоніння їм було локальне обмежено. На північному побережжі Німеччини, наприклад, ряд племен почитали богиню Нерту. Згідно Тациту, Р. робили спроби скласти генеалогію богів — прародителів окремих племен; прародителем трьох основних груп німецьких племен, згадуваних Тацитом, — інгвеонов, іствеонов і ермінонов — вважалася перша людина — Манн, син бога Туїсто, народженого верховною богинею — матір'ю-землею. Існувала віра в замогильне життя, про що свідчать наявність зброї і предметів ужитку в похованнях і культ предків. У 2-ій половині 3—4 вв.(століття) звичай спалювання трупів померлих поступається місцем їх похованню. Р. приносили жертви богам (людьми і тваринами). У них були жерці і провісники. У джерелах згадуються особливі місця культу — священні гаї, але храмів, очевидно, не було.
Відповідно до зрушень в соціальних стосунках, пов'язаних з процесом розкладання родових буд, і дією античної цивілізації духовна культура Р. в 4—5 вв.(століття) зазнає зміни. Вони виражаються в поширенні християнства (у вестготів в 4 ст, в бургундов і франків в 5 ст і т. д.), появі власної писемності (у вестготів в 4 ст), запису права (див. Варварські правди ) і ін.
Настає розквіт мистецтва Р. «Філігранний стиль» виробів із золота з ськанью і зернью змінився з 4 ст «поліхромним стилем», що поширювався головним чином готами; золоті вироби (часто у вигляді птиць або цикад) інкрустувалися шліфованими альмандинами або гранатами, кольоровим склом або емаллю, золоті перегородки складали красивий узор. В середині 6 ст настало панування «звіриного стилю», усе більш складного плетіння орнаментальних мотивів, серед яких помітні химерні контури фантастичних тварин і птиць. Образотворче мистецтво було слабо розвинене і представлено декількома рельєфними зображеннями божеств (4—7 вв.(століття)). В Р. відомі як хатини, так і будинки на каркасі з вертикальних стовпів, пізніше рубані. Бруси, балки, колонки прикрашалися різьбленням і розписом.
Істочн.: Древні германці. Сб. документів під ред. А. Д. Удальцова, М., 1937.
Літ.: Енгельс Ф., До історії Древніх германців, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19; його ж, Походження сім'ї, приватної власності і держави, там же, т. 21; Грацианський Н. П., До питання про аграрні стосунки древніх германців часу Цезаря, в його кн.: З соціально-економічної історії західноєвропейського середньовіччя, М., 1960; Неусихин А., Роль землеробства в господарському житті древніх германців, «Уч. зап.(західний) інституту історії Російської асоціації науково-дослідних інститутів суспільних наук», 1927, т. 2; його ж, Військові союзи німецьких племен біля початку н.е.(наша ера), там же, 1929, т. 3; Молодців А. Д., Родових буд у Древніх германців, в кн.: З історії західноєвропейського феодалізму, М. — Л., 1934 («Вісті Гос. Академії історії матеріальної культури», ст 107); Norden Е., Alt-germanien Volker- und Namengeschichtliche Untersuchungen, Lpz.—B., 1934; Otto K. Н., Deutschland in der Epoche der Urgesellschaft..., B., 1960; Walser G., Caesar und die Germanen, Wiesbaden, 1956; Picton R., Early German art and its origins..., L., [1939]; Holmqvist W., Germanic art during the first millenium A. D., Stockh., 1955.
