Варварські правди (лат. Leges barbarorum, буквально — закони варварів), запис звичайного права німецьких племен (вестготів,бургундов,франків і ін.), що заснували на території Західної Римської імперії свої королівства. До Ст п. відносяться: Вестготськая правда (її найраніша частина записана в 2-ій половині 5 ст), Бургундська правда (кінець 5 — почало 6 вв.(століття)), Салічна правда (записана на початку 6 ст), Ріпуарськая правда (6—7 вв.(століття)), правда (кон. 6—8 вв.(століття)) Алеманнськая, Баварська правда (сірок. 8 ст), Лангобардськие закони (сірок. 7—сер. 8 вв.(століття)), Англо-саксонські закони (7—9 вв.(століття)) Саксонська правда, Фризька правда, Тюрінгськая правда, Правда франков-хамавов (нач. 9 ст).
Маючи багато загальних меж із записами звичайного права інших німецьких і ненімецьких племен (наприклад, з древніми скандінавськими і ісландськими законами, Російською правдою і ін.), Ст п. відрізняються від них перш за все тим, що відображають процес переходу від родових буд до феодальних, що протікав або у формі синтезу німецьких родових і римських рабовласницьких стосунків, що розкладалися, або, принаймні, за участю окремих елементів рабовласницької формації і її духовної культури (римського права, писемності, релігії і ін.). Майже всі Ст п. випробували більшою чи меншою мірою вплив римського права (особливо Вестготськая і Бургундська). Ст п. об'єднує також хронологічну ознаку. Час їх виникнення 5—9 вв.(століття), всі вони (за виключенням англосакських) записані на вульгарній латині. Для Ст п. (в усякому разі для континентальних) характерний також взаємовплив. Всі Ст п. були записані за ініціативою королівської або герцогської влади. Ст п. мають, як правило, складну структуру: складаються з окремих частин різночасного походження (наприклад, Ріпуарськая, Алеманнськая) або, будучи результатом єдиного законодавчого акту (Салічна правда), доповнені королівськими законами пізнішого періоду. У ряду випадків власне Ст п. є лише прадавня частина (наприклад, у Вестготськой правді — кодекс Евріха, в Лангобардських законах — едикт Ротарі), оскільки пізніші доповнення або редакції внесені в порядку королівського законодавства.
Ст п. є судебники, в яких окремі казуси зводяться в звичай, загальні норми права відсутні. Більшість норм Ст п. стосуються кримінального права і судового процесу, але є також норми регулюючі майнові стосунки членів племені, а також положення органів виникаючої державності. Ст п. в більшості випадків застосовувалися лише до осіб даного племені (взаємини римського і ін. населення регулювалися зазвичай спеціальними законами).
Ст п. — найважливіший (а в деяких випадках єдине джерело для вивчення суспільного устрою ранньофеодальних держав Західної Європи, що складалися. У них відбиті різні етапи перехідного періоду від родоплеменного будуючи до феодального. У Салічній, Саксонською (а також Фризькою, Тюрінгськой, хамавов) правдах ще виразно виступають межі родоплеменного будуючи із залишками кровноспоріднених стосунків. Проте Ст п. (навіть самі архаїчні) свідчать вже про наявність відомого соціального розшарування: у них поряд з рядовимі повноправними вільними членами племені розрізняються родова і служивий знать, з одного боку, напіввільні і сковані люди — з іншою. Але як основні суб'єкти права в Ст п. виступають ще рядові вільні общинники — безпосередні виробники (класи феодального суспільства ще не сформувалися). Ст п. дають можливість прослідити перехід від землеробської общини до марці і подальший процес розкладання громадських буд, перехід орної землі у власність окремих сімей, початковий етап классообразованія і зародження держави. У Ст п., що зафіксували найбільш процес классообразованія і становлення феодального суспільства (особливо в Баварській, Алеманнськой, Вестготськой), що далеко зайшов, знайшли віддзеркалення розвиток крупного землеволодіння і перетворення вільних общинників в залежних селян, зародження умовного землеволодіння, посилення королівської влади і державного апарату, церкви.
Для Ст п. характерна внутрішня суперечність, що відобразила боротьбу між елементами старого родоплеменного і феодального, що зароджувався, устроїв. Ст п. є, з одного боку, фіксацією звичаю, що відповідав ще інтересам широких мас общинників, а з іншої — введення правових норм, що відображали інтереси класу феодалів, що зароджувався, прагнення держави, що формувалася, усунути інститути родоплеменного будуючи або пристосувати їх до власних потреб.
По мірі зміцнення феодальних буд Ст п. втрачали своє значення, і до 11 ст в більшості випадків перестали застосовуватися.
Ізд.: Monumenta Germaniae Historica, Legum sectio I, t. 1—5, Hannoverae, 1868—1954; Збірка законодавчих пам'ятників древнього західноєвропейського права, під ред. П. Г. Віноградова і В. Ф. Владімірського-буданова, ст 1—3, До., 1906—08 (Салічна, Саксонська і Алеманнськая правди).
Літ.: Енгельс Ф., Походження сім'ї, приватної власності і держави, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21; його ж, Франкський період, там же, т. 19; Неусихин А. І., Виникнення залежного селянства як класу ранньофеодального суспільства в Західній Європі VI—VIII вв.(століття), М., 1956 (бібл.); Wattenbach W., Levison W., Deutschlands Geschichtsquellen im Mittelalter, Weimar, 1953.
