Російська правда, зведення староруського права епохи Київської держави і феодальної роздробленості. Р. п. дійшов до нас в списках 13—18 вв.(століття) у 3 редакціях: Короткою, Просторовою і Скороченою. Списки Р. п. входять до складу Керманичів книг, «Міряла праведного», юридичних збірок і літописів. У основі Р. п. лежали звичайне право, княже законодавство, судова практика. Коротку редакцію Р. п. складають Правда Ярослава («Прадавня Правда», пов'язана з ім'ям Ярослава Мудрого, Правда Ярославічей і ін.). Р. п. відобразив в своєму тексті еволюцію староруських суспільних стосунків 11—13 вв.(століття) Правда Ярослава включала поряд з нормами феодального права і архаїчні норми, висхідні до періоду первіснообщинного устрою. Подальший розвиток і вдосконалення Р. п. стався при синах Ярослава і його внуку Володимирі Мономахе. Найважливіші постанови Ярославічей послідували після повстань в Києві, Новгороді і землі Ростово-суздальськой 1068—1071. Правда Ярославічей збільшувала відповідальність общини за вбивства княжих дружинників, тіунов, старост, отроків і інших слуг, досконалі на її території; передбачала важкі покарання за підпали господарських споруд, навмисне псування худоби, за колективні посягання на майно заможних людей. Після повстання в Києві 1113 в Р. п. був включений статут про відсотки (резах ) Володимира Мономаха, що обмежував лихварські операції. Р. п. фіксує систему феодальних стосунків і факти майнової і соціальної нерівності. У ній відмічено впродовж 11—13 вв.(століття) посилення феодальної залежності смердів, закупів, холопів і ін. У тексті Просторової редакції Р. п. положенню закупів і холопів присвячені спеціальні статути. У Р. п. відбиті зростаюча роль княжого суду, тенденція до більшої диференціації покарань, збільшення штрафів на користь князя і княжої адміністрації з відповідним зменшенням компенсації потерпілим. Прагнучи до скасування кровної помсти, Р. п. звужує сферу її вживання і обмежує круг месників найближчими родичами убитого. За відсутності месників вбивця змушує до сплати штрафу (віри ) князеві і приватного винагороди (головнічества) родичам убитого. Вільні общинники, зв'язані круговою порукою, повинні були надавати допомогу вбивці в сплаті віри. За вбивство жінки виплачувався половинний штраф (полувірье). Р. п. захищав здоров'я і честь вільних представників феодального суспільства, передбачав грошові відшкодування за каліцтва і образи дією. У Р. п. детально розроблялася система покарань за крадіжку в місті і сільської місцевості, крадіжки або що має намір псую бортних і мисливських угідь, порушення кордонів земельних володінь і т.д. Велика увага приділена впорядкуванню боргових стосунків. У Р. п. входить також статут, присвячений спадковому і родинному праву. Порядок судочинства в Р. п. передбачав залучення свідків, вживання ордалій (див. «Божий суд» ) , клятви (рота). Розшук злочинців вироблявся за свідченнями свідків або сліду. Передбачалася перевірка лжесвідчих свідчень (наклеп). Намічені первинні елементи судової експертизи. Норми Р. п., що діяли до кінця 15 ст (до введення Судебника 1497), лягли в основу Псковською і Новгородською судних грамот, а також українського, білоруського і литовського права.
Літ.: Правда Російська, т. 1—3, М. — Л., 1940—63; Тіхоміров М. Н., Дослідження про Російську правду. Походження текстів, М. — Л., 1941; Греків Би. Д., Київська Русь, М., 1953; Юшков С. Ст, Російська правда, М., 1950; Романів Би. А., Люди і вдачі Древньої Русі, 2 видавництва, М. — Л., 1966; Черепнін Л. Ст, Суспільно-політичні стосунки в Древній Русі і Російська правда, в кн.: Староруська держава і його міжнародне значення, М., 1965; Зимін А. А., Феодальна державність і Російська правда, в збірці: Історичні записки, т. 76, М., 1965.
