Смерди, найменування феодально-залежних селян в Древній Русі і в деяких інших слов'янських країнах. У джерелах 11—12 вв.(століття) С. відмічені в Київській Русі (Російська правда і інші джерела), в Польщі, у полабських слов'ян. С. на Русі — селяни, що поступово втрачали свободу (повністю або частково), правове положення окремих груп яких було різним.
На відміну від раба, С. в 11—12 вв.(століття) мав своє майно, платив штраф за досконалу провину. Юридично він був неповноправний; вбивство С. каралося таким же штрафом, як і вбивство холопа. Його виморочне майно успадковував князь. Російська правда забороняла «витріщати» (катувати при судовому розгляді) С. «без княжачи слова». З початку 12 ст землі, населені С., передаються у власність окремим феодалам. Впродовж 12—13 вв.(століття) згадки о С. збереглися в джерелах, що оповідають про події в Галицько-волинській і Новгородській землях. В деяких випадках терміном «З. «у цей період позначалося, мабуть, все сільське населення тій плі іншій місцевості. С. Новгородськой і Псковською земель 14—15 вв.(століття) виступають в джерелах як селяни-власники, що володіють землею колективно (общинами) або індивідуально і що володіють правом вільно відчужувати свої наділи. Але їх особиста свобода обмежена: ним заборонений перехід на чужу територію або під патронат князя, а князеві заборонено приймати від С. скарги на «господу». С. повинні були виконувати також певні повинності («дань», «роботи») на користь міста як колективного феодального сеньйора.
Літ.: Правда Російська, т. 2, М. — Л., 1947; Юшков С. Ст, Суспільно-політичних буд і права Київської держави, М., 1949; Греків Би. Д., Київська Русь, [М.], 1953; Черепнін Л. Ст, З історії формування класу феодально-залежного селянства на Русі, в збірці: Історичні записки, т. 56, М., 1956; Смирнов І. І., Нариси соціально-економічних стосунків Руси XII—XIII вв.(століття), М. — Л., 1963; Зимін А. А., Холопи на Русі, М., 1973.
