Смертність, процес спаду населення унаслідок смерті ; в медичній статистиці — частота випадків смерті серед певної сукупності населення (країни, міста, району), визначувана, як правило, числом померлих за певний період (зазвичай за рік) на 1 тис. населення. Розрізняють загальну С. і дитячу смертність ; диференціюють також поняття С. і летальності . Рівні С. різні в різних віках. Найбільш високі показники доводяться на дітей у віці до 1 року і осіб старше 70 років, а мінімальні — на вік 11—13 років. Разом з народжуваністю, дитячою смертністю і тривалістю життя С. служить показником природного руху населення (див. Демографія, Народонаселення ) . Вона характеризує також стан здоров'я населення. Рівень С. залежить від соціально-економічних умов життя населення, розвитку науки і охорони здоров'я. Так, ще в початку 20 ст основними причинами С. у всьому світі були інфекційні захворювання. З середини 20 ст в економічно розвинених країнах (в т.ч. і в СРСР) С. визначається неінфекційною патологією, в країнах, що розвиваються, — як і раніше інфекційними і паразитарними хворобами. У дореволюційній Росії (1913) С. була в 2 рази вище, ніж в США і в багатьох європейських країнах. У СРСР за період з 1926 по 1960 С. знизилася з 20,3 до 7,1%, тобто майже в 3 рази. У 60-і рр. рівень загальною С. стабілізувався, а починаючи з 1965 стала помітна деяка його тенденція до зростання (1965—7,3; 1968—7,7; 1971—8,2; 1973—8,7%). Це пов'язано із збільшенням у складі населення долі осіб літнього віку, наприклад: по перепису 1959, осіб у віці 60 років і старше — 9,4%, а по перепису 1970, — 11,8%; за період з 1959 по 1970 чисельність всього населення СРСР збільшилася на 16%, тоді як кількість жителів у віці 60 років і старше — на 45%, що спричиняє за собою збільшення показника С. від хронічних захворювань.
Близько половини загальною С. в економічно розвинених країнах доводиться на серцево-судинні захворювання, біля 1 / 5 частини — на злоякісні новоутворення; значительна С. від травм і нещасних випадків. У СРСР показник С. від серцево-судинних захворювань складав: у 1960—247,3; у 1965—313,2; у 1972—404 (на 100 тис. нас.(населення)). Зростання показників обумовлене як дійсним збільшенням С. в окремих вікових групах (переважно в середньому віці), так і постарінням населення. Повозрастниє показники С. від злоякісних новоутворень не мають тенденції до зростання, проте унаслідок постаріння населення наголошується деяке збільшення загальною С. від цієї групи захворювань: 1155 в 1960; 123,6 в 1965; 129,6 в 1971—72 (на 100 тис. нас.(населення)).
Показники загальною С. в СРСР в 1971—72 складали: для міського населення — 7,6%), для сільського — 9,4%. У сільській місцевості у вікових групах до 50 років С. вище, а після 50 років — нижче, ніж в містах.
Тенденція зростання загальною С. наголошується у всіх економічно розвинених країнах. Так, за період з 1961 по 1971 показник С. збільшився у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) з 10,9 до 11,9%; у Швеції з 9,8 до 10,2%. У США, Великобританії і Франції загальна С. стабілізувалася на високому рівні і склала до 1971 відповідно 9,3, 11,6 і 10,8%.
Літ.: Урланіс Би. Ц., Народжуваність і тривалість життя в СРСР, М., 1963; Бідний М. С., Демографічні процеси і прогнози здоров'я населення, М., 1972.
