Народжуваність, процес відновлення населення за рахунок нових народжень; у статистиці — частота народжень в певній групі населення. Поряд з дитячою смертністю, смертністю і тривалістю життя — важливий показник природного руху населення. Рівень Р. вимірюється коефіцієнтом Р. — відношенням числа що народилися (живонароджених) до чисельності населення в проміле, і загальним коефіцієнтом плодючості [коефіцієнт фертильності (від латів.(латинський) fertilis — плідний), спеціальний коефіцієнт Р.] — відношенням числа жінок (С), що народилися (А) до чисельності, в періоді плодючості (15—49 років). На рівень Р. роблять вплив соціальні, економічні, правові, історичні, етнографічні, географічні біологічні і інші чинники, наприклад міра участі жінок в суспільній праці, забезпеченість дитячими установами, культурний рівень населення, рівень розвитку охорони здоров'я і т. п., вік вступу до браку, внутрісімейне регулювання народжень дітей і тому подібне
З початку 20 ст в економічно розвинених країнах рівень Р. падає; високий Р. зберігається в країнах, що розвиваються: середній рівень Р. (1972) на 1 тис. населення склав в розвинених країнах 18,9 (наприклад, в НРБ(Народна Республіка Болгарія) 15,9, ПНР(Польська Народна Республіка) 17,2, ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) 16,5, Великобританії 16,2, США 17,3, Швеції 14,1, Японії 19,2), а в тих, що розвиваються — 39,0 (у Сирії, наприклад, 48,0). Зокрема, високий Р. в країнах, що розвиваються, пояснюється демографічним вибухом (див. Демографія ) . Про Р. в СРСР див.(дивися) таблиці.
Динаміка народжуваності в СРСР (на 1 тис. населення)
1913
1926
1940
1950
1960
1970
1973
45,5
44,0
31,2
26,7
24,9
17,4
17,8
По окремих республіках рівень Р. (на 1 тис. населення) вагається від 14 в Прибалтиці до 35 в Середній Азії. Джерелом здобуття даних про Р. в СРСР служать записи актів про народження; їх реєстрація виробляється на підставі довідок, що видаються медичними установами.
Літ.: Баткис Р. А., Лекарев Л. Р., Соціальна гігієна і організанія охорона здоров'я, М., 1969; Беліцкая Е. Я., Проблеми соціальної гігієни, Л., 1970; Лісицин Ю. П., Соціальна гігієна і організація охорони здоров'я, М., 1973.
