Тіун (від древнєїсламського pjónn — слуга), в 11—13 вв.(століття) у Древній Русі терміном «Т.» позначалася група привілейованих княжих і боярських слуг, що брали участь в управлінні феодальним господарством. У 14— 17 вв.(століття) існували: Т. великого князя (або великої княгині), зайняті в їх господарстві і в управлінні окремими волостями і містами; Т. намісників і волостелей для первинного розбору судових справ; Т. архієреїв, що спостерігали за виконання обов'язків церковних служителів. У Великому князівстві Литовському в 14—15 вв.(століття) Т. називалися крупні феодали, що управляли волостями (пізніше — намісники), а також заможні селяни — старости великокняжих маєтків.
