Керманичі книги
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Керманичі книги

Керманичі книги (від церковно-слов'янського керманич, старослав. кр'мьчиі — рульовий), збірки церковних і світських законів, що були керівництвом при управлінні церквою і в церковному суді деяких слов'янських країн. Сходять до візантійського Номоканону, складеному в 6 ст константинопольським патріархом Іоаном Схоластіком. У 2-ій половині 9 ст Номоканон був переведений для болгарської церкви і потім поширений на Русі. З кінця 13 ст Номоканони в російській переробці отримали назв.(назва) «До. к.», вони доповнювалися на Русі нормами світського права. У 1274 на церковному соборі у Володимирі митрополит Кирило запропонував як керівництво для управління церквою До. до., переведену близько 1225 в Сербії з грецької мови на церковнославянський. У 13 ст з'явився ще один різновид До. до., де деякі елементи болгарських і сербських До. до. були зведені воєдино. Ета т.з. софійська, або синодна, редакція (що отримала назву по місцю виявлення в Софійському соборі Новгорода і зберігалася потім в Синодній бібліотеці в Москві) доповнена була і російськими статтями: Російської правди, статутами князів Володимира і Ярослава, правилами Собору 1274 і ін. Синодна До. до. набула широкого поширення і дійшла до нас у великій кількості списків. В кінці 15 — початку 16 вв.(століття) До. до. із-за значного числа різночитань піддалися тому, що передивляється. У 1650 була видана в друкарні т.з. Іосифовськая До. до., у 1653 — Никоновськая (по імені патріархів Іосифа і Никона), в 1787 — т.з. Екатерінінськая До. до. Останнє видання До. до. — 1816.

  Ст Н. Балязін.