Німецькі мови , група родинних мов, поширених переважно на З. Европейського континенту. Одна з гілок індоєвропейської сім'ї мов. Сучасні Р. я. — англійський, німецький, нідерландський (голландський), фламандський, фризький, ідиш (сучасний єврейський, виник в 10— 12 вв.(століття), у його основі лежать средневерхненемецкие діалекти) —относятся до західної групи. Шведська, данська, норвезька, ісландська і фарерський мови утворюють північну, або скандінавську, групу Р. я. Афрікаанс (або бурський) Р. я., що є державною мовою ЮАР(Південно-африканська Республіка), стався із змішаних діалектів голландської мови, занесених до Південної Африки переселенцями з Голландії в 17 ст Під древніми Р. я. розуміється сукупність родинних діалектів, які разом з кельтськими, італійськими, іллірійськимі і венетськимі мовами відносяться до західного ареалу індоєвропейської мовної спільності. Як і сучасні Р. я., древні Р. я. володіють схожими межами в граматиці, словотворенні і словарному складі. Ср. готський handus, староанглійський hond, сучасний англійський hand, старонімецький hant, сучасний німецький Hand, древнєїсландський hond, шведський hand — «рука». В той же час для древніх Р. я. характерна наявність значного числа слів, що не мають відповідностей в ін. індоєвропейських мовах (перш за все терміни мореплавання). Для древніх Р. я. характерні багатство фрикативних приголосних і пересування приголосних, що відрізняє древні Р. я. від інших індоєвропейських мов. Вокалізм древніх Р. я. характеризується порівняльною бідністю і багаточисельними комбінаторними змінами. Для древніх Р. я. також характерна наявність двох типів відміни прикметників — сильного (т.з. займенникового) і слабкого. У дієслові древніх Р. я. немає спеціальних форм майбутнього часу і виразної заставної диференціації. В той же час наголошується два типа відмінювання: у сильному — минулий час утворюється за допомогою чергування голосних кореня, в слабкому — минулий час утворюється за допомогою дентального суфікса.
Прадавні пам'ятники Р. я. засвідчені В т. н. рунічних написах (найбільш ранні, мабуть, 3 ст). Писемність на базі латинської графіки створюється після поширення християнства, приблизно з 8—9 вв.(століття) На початку н.е.(наша ера) Р. я. виступають як мови багато племінних угрупувань германців на побережжі Північного, Балтійського Морея, в Ютландії і на південному краю Скандинавії. Про послідовність вичленення древніх німецьких племінних діалектів можна судити за різними джерелами приблизно з 1 ст до н.е.(наша ера) Спочатку утворилися північна (скандінавська) і південна (континентальна) групи. Потім в 3—1 вв.(століття) до н.е.(наша ера) сталися переселення із Скандинавії на континент східно-німецьких (віндільських) племен і відособлення східно-німецької групи на побережжі Балтійського моря; у 2—3 вв.(століття) н.е.(наша ера) — пересування готовий в причорноморські степи і початок відособленого розвитку готської мови. До 1 ст відбувається виділення усередині західнонімецької області трьох груп: інгвеонськой (північноморською), іствеонськой (рейнсько-везерськой), ермінонськой (пріельбськой). У 5—6 вв.(століття) відбуваються переселення англосаксів на Британські острови і відособлення англосакського як староанглійської мови (письмові пам'ятники з 7 ст). Близько 4—5 вв.(століття) сакси пересуваються з побережжя Північного м. на Ю.-З.(південний захід), у бік Везера і Рейну. Починаючи з 1 ст ермінони пересуваються з нижньої і середньої Ельби до південної Німеччини. У 3—5 вв.(століття) алеманни і баварці, надалі носії «південно-німецьких» діалектів, захоплюють південно-німецькі землі (до 6 ст відноситься друге, «південно-німецьке», пересування приголосних; з 7 по 16 вв.(століття) південно-німецьке пересування приголосних поширюється в область средненемецких діалектів — франкського, гессенського, тюрінгенського). З кінця 5 ст відбуваються експансія франків (іствеонов) на захід, в область романізованої північної Галії, і утворення двомовної франкського держави Меровінгов.
Передумовою формування німецької народності і її мови (древневерхненемецкого, письмові пам'ятники з середини 8 ст) було об'єднання під владою франків в державі Меровінгов і Каролінгов (5—9 вв.(століття)) західно-німецьких племен — франків (іствеонов), алеманнов і баварців (ермінонов), хаттов (гессов) і турінгов, пізніше за сакси (інгвеонов). З 9 по 16 вв.(століття) відбувається взаємодія племінних діалектів усередині древневерхненемецкого мови під впливом франкського. З 5 ст відбувається відособлення скандінавської мови від континентального німецького, з 7 ст — диференціація східної і західної груп скандінавських діалектів; у 5—6 вв.(століття) — заселення Ютландії данамі (з східної Скандинавії), в 2-у підлогу.(половина) 9 ст — заселення Ісландії норвежцями (із західної Скандинавії). З 12—13 вв.(століття) відбувається формування мов скандінавських народностей — древнешведського і древнедатського, древненорвежського і древнєїсландського (пам'ятники латів.(латинський) листи з 12—13 вв.(століття)).
Літ.: Порівняльна граматика німецьких мов в 5 тт., т. 1—4, М., 1962—66; Мейе А., Основні особливості німецької групи мов, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1952; Жірмунський Ст М., Введення в порівняльно-історичне вивчення німецьких мов, М. — Л., 1964.
