Географічна оболонка , ландшафтна оболонка, епігеосфера, оболонка Землі, в якій стикаються і взаємодіють літосфера, гідросфера, атмосфера і біосфера . Характеризується складним складом і будовою. Верхній кордон Р. о. доцільно проводити по стратопаузі, т.к. до цього рубежу позначається теплова дія земної поверхні на атмосферні процеси; кордон Р. о. в літосфері часто поєднують з нижньою межею області гіпергенезу (інколи за нижній кордон Р. о. приймають підніжжя стратісфери, середню глибину сейсмічних або вулканічних вогнищ, підошву земної кори, рівень нульових річних амплітуд температури). Таким чином, Р. о. повністю охоплює гідросферу, опускаючись в океані на 10—11 км. нижче за поверхню Землі, верхню зону земної кори і нижню частину атмосфери (шар потужністю 25—30 км. ). Найбільша товщина Р. о. близька до 40 км.
Якісні відмінності Р. о. від інших оболонок Землі: Р. о. формується під дією як земних, так і космічних процесів; виключно багата різними видами вільної енергії; речовина присутня у всіх агрегатних станах; надзвичайно всіляка міра агрегированності речовини — від вільних елементарних часток через атоми, іони, молекули до хімічних сполук і складних біологічних тіл; концентрація тепла, що притікає від Сонця; наявність людського суспільства.
Основні речові компоненти Р. о. — це що складають земну кору гірські породи (з їх формою — рельєфом), повітряні маси, водні скупчення, грунтовий покрив і біоценози ; у полярних широтах і високогорьях істотна роль скупчень льоду. Основні енергетичні компоненти — гравітаційна енергія, внутрішнє тепло планети, промениста енергія Сонця і енергія космічних променів. При всій обмеженості набору компонентів поєднання їх можуть бути вельми багатообразними; це залежить і від числа тих, що входять в поєднання доданків і від їх внутрішніх варіацій (оскільки кожен компонент — це теж дуже складна природна сукупність), а головне — від характеру їх взаємодії і взаємозв'язків, тобто від географічної структури.
Р. о. властиві наступні важливі межі: 1) цілісність Р. о., обумовлена безперервним обміном речовини і енергії між її складовими частинами, оскільки взаємодія всіх компонентів зв'язує їх в єдину матеріальну систему, в якій зміну навіть однієї ланки вабить зв'язана зміна і всіх інших.
2) Наявність круговороту речовин (і пов'язаній з ним енергії), що забезпечує багатократність одних і тих же процесів і явищ і їх високу сумарну ефективність при обмеженому об'ємі вихідної речовини, що бере участь в цих процесах. Складність круговоротів різна: одні з них — механічні рухи (циркуляція атмосфери, система морських поверхневих течій), інші супроводяться зміною агрегатного стану речовини (вологооборот на Землі), по-третє відбувається також і його хімічна трансформація (біологічний круговорот). Круговороти, проте, не замкнуті, і відмінності між їх початковими і кінцевими стадіями свідчать про розвиток системи.
3) Ритміка, тобто повторюваність в часі різних процесів і явищ. Вона обумовлена головним чином астрономічними і геологічними причинами. Виділяється ритміка добова (зміна дня і ночі), річна (зміна пір року) внутрішньовікова (наприклад, цикли в 25—50 років, спостережуваних в коливаннях клімату, льодовиків, рівнів озер, водоносності річок і т.п.), надвікова (наприклад, зміна за кожних 1800—1900 років фази прохолодно-вологого клімату фазою сухого і теплого), геологічна (цикли Каледонія, герцинський, альпійський по 200—240 млн. років кожен) і т.п. Ритми, як і круговороти, не замкнуті: той стан, яке було на початку ритму, в кінці нього не повторюється.
4) Безперервність розвитку Р. о., як деякої цілісної системи під впливом суперечливої взаємодії екзогенних і ендогенних сил. Следствіямі і особливостями цього розвитку є: а) територіальна диференціація поверхні суші, океану і морського дна на ділянки, що розрізняються по внутрішніх особливостях і зовнішньому вигляді (ландшафти, геокомплекси); визначається просторовими змінами географічної структури; особливі форми територіальної диференціації — географічна зональність (див. Зони фізіко-географічні ) і висотна поясна ; би) полярна асиметрія, тобто істотні відмінності природи Р. о. в Північній і Південній півкулях; виявляється в розподілі суші і моря (переважна частина суші в Північній півкулі), клімату, складу тваринного і рослинного світу, в характері ландшафтних зон і т.п.; у) гетерохронность (по До. До. Маркова, метахронность) розвитку Р. о., обумовлена просторовою різнорідністю природи Землі, унаслідок чого в один і той же момент різні території або знаходяться в різних фазах однаково направленого еволюційного процесу, або відрізняються один від одного напрямом розвитку (приклади: древнє заледеніння в різних районах Землі починалося і кінчалося неодночасно; у одних географічних зонах клімат стає сухішим, в інших в той же час — влажнєє і т.п.).
До ідеї Р. о. вперше підійшли П. І. Броунов (1910) і Р. І. Аболін (1914). Самий термін «Г. о.» ввів і обгрунтував А. А. Грігорьев (1932).
Поняття, аналогічні поняттю Р. о., є і в зарубіжній географічній літературі («земна оболонка» А. Гетнера і Р. Хартшорна, «геосфера» Г. Кароля і ін.). Проте там Р. о. розглядається зазвичай не як природна система, а як сукупність природних і суспільних явищ.
Літ.: Аболін Р. І., Досвід епігенологичеськой класифікації боліт, «Болотознавство», 1914 №3; Броунов П. І., Курс фізичної географії, П., 1917; Грігорьев А. А., Досвід аналітичної характеристики складу і будови фізіко-географічної оболонки земної кулі, Л. — М., 1937; його ж, Закономірності будови і розвитку географічного середовища, М., 1966: Ісаченко А. Р., Системи і ритми зональності, «Ізв. Всесоюзного географічного суспільства», 1971, т. 103, ст 1; Калесник С. Ст, Загальні географічні закономірності Землі, М., 1970; Марков До. До., Полярна асиметрія географічної оболонки, «Ізв. Всесоюзного географічного суспільства», 1963, т. 95, ст 1; його ж. Простір і час в географії «Природа», 1965 № 5; Carol Н., Zur Theorie der Geographic, «Mitteilungen der Oesterreichischen Geographischen Gessellschaft», 1963, Bd 105, H. 1—2; Lanshorne R., The nature of geography, Lancaster, 1939.
