Географічне середовище , частина земного природного, в тій або іншій мірі зміненого людьми оточення людського суспільства, з якою суспільство в даний момент безпосередньо зв'язане в своєму житті і виробничій діяльності. В Р. с. чотири основні ознаки: 1) Р. с. — земне оточення суспільства; навіть якщо людство вийде за межі Землі, воно не зможе понести з собою Р. с.; на інших планетах воно зустрінеться з іншим середовищем, а не з географічною. 2) Р. с. — природне оточення людського суспільства, тобто комплекс природних умов, що виникли незалежно від людини і зберегли, не дивлячись на дію на них людей, здібність до подальшого саморозвитку за законами, що діють в географічній оболонці Землі; отже, елементи середовища, створені з природних речовин працею і свідомою волею людини, але позбавлені подальшого саморозвитку і що не мають аналогів в невинній природі, до складу Р. с. вже не входять і утворюють особливе — техногенне середовище суспільства (міста, заводи, електростанції і т.п.), що співіснує і тісно взаємодіє з Р. с. 3) Р. с. — сфера безпосередньої взаємодії природи і суспільства; отже, території, лежачі поза цією сферою, до Р. с. не відносяться, хоча наслідки виробничої діяльності людства (наприклад, загальне підвищення вміст Co 2 в земній атмосфері, випадання радіоактивних осадів після атомних вибухів і т.п.) можуть і позначатися на їх природі непрямим чином. 4) Р. с. розширюється з часом за об'ємом і вмісту, т.к. для забезпечення круга своїх потреб людське суспільство залучає до експлуатації все нові земні простори, нові сторони і складові частини природи; при тому ж багатстві земної природи Р. с. у минулому була більш обмеженою, ніж в теперішній час. Прагнення деяких учених ототожнити Р. с. з географічною оболонкою Землі помилково: Р. с. у міру розвитку людського суспільства просторово розширюється, а географічна оболонка — ні; лише у майбутньому Р. с. охопить всю географічну оболонку (збіжиться з нею) і навіть вийде за її кордони, не відриваючись, втім, від Землі. Географічна оболонка стала Р. с. людського суспільства лише у зв'язку з виникненням останнього (ранній палеоліт) і лише на тій території, на якій суспільство жило і працювало. У географічній літературі були спроби віднести к Г. с. і саме людське суспільство (тобто зробити його своїм власним оточенням), і знаряддя праці, і всі предмети і об'єкти, створені руками людини. Ці погляди, зважаючи на їх необгрунтованість, у більшості радянських географів визнанням не користуються. Р. с. — одна з постійних і необхідних умов розвитку суспільства; вона може прискорювати або уповільнювати це розвиток, але не є його головною рушійною силою, оскільки специфічні закони руху природи і суспільства, так само як і темпи цього руху (зміни), істотно різні.
Розвиток суспільства визначається способом виробництва . Ета марксистська концепція розкрила помилковість інших поглядів на роль Р. с. в розвитку суспільства — географічного нігілізму (повне заперечення цій ролі), географічного детермінізму (Р. с. приписується визначальне значення), географічного поссибілізма (ігнорування характеру суспільного устрою у взаємодії природи і суспільства).
Літ.: Омський для Іванова І. І., Історичний матеріалізм про роль географічного середовища в розвитку суспільства, М., 1950; Саушкин Ю. Р., Географічне середовище людського суспільства, «Географія і господарство», 1963, сб.(збірка) 12; Калесник С. Ст, Проблема географічного середовища, «Вестн. БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова)», 1968, ст 12.
