Афіни Древні, місто-держава (поліс) в Аттіці, що грав, поряд з Спартою, провідну роль в історії Ін.(Древн) Греції (див. Греція Древня). Археологічне вивчення А. почалося в 30-х рр. 19 ст, проте розкопки придбали систематичний характер лише з освітою в Афінах в 70—80-і рр. французького, німецького і англійського археологічних інститутів. Літературні джерела, що збереглися, і археологічний матеріал допомагають відтворити історію афінського поліса. Основне літературне джерело по історії А. періоду формування держави — «Афінська політія» Арістотеля (4 ст до н.е.(наша ера)). За афінською традицією, поліс виник в результаті т. н. синойкизма — об'єднання відособлених родових общин Аттіки довкола афінського акрополя (де ще в мікенськую епоху існувало укріплене поселення і «палац» 16 — 13 вв.(століття) до н.е.(наша ера)). Проведення синойкизма старогрецьке віддання приписує цареві Тесею (за традицією, близько 13 ст до н.е.(наша ера); насправді процес синойкизма протікав протягом декількох століть з початку 1-го тис. до н.е.(наша ера)). Тесею ж приписується введення прадавнього пристрою афінської общини, розділення її населення на евпатрідов, геоморов і деміургів . Поступово в руках родової аристократії (евпатрідов) зосереджувалися крупні земельні ділянки у залежність від неї потрапляла велика частина вільного населення (дрібних землевласників); зростала боргова кабала. Неспроможні боржники відповідали перед кредиторами не лише своїм майном, але і особистою свободою і свободою членів своєї сім'ї. Боргова кабала служила одним з джерел рабства, що отримало вже значний розвиток. Поряд з рабами і вільними в А. існував проміжний шар — т.з. метеки (особисто вільні, але позбавлені політичних і деяких економічних прав люди). Зберігалося старе ділення демоса на філи, фратрії і пологи. Управлялися А. дев'ятьма що щорік обиралися з середовища аристократів архонтами і ареопагом — радою старійшин, яка поповнювалася такими, що відбули термін повноважень архонтами. У міру зростання майнової нерівності заглиблювалися соціально-економічні протиріччя і загострювалася боротьба між родовою аристократією і демосом, що добивався рівняння в правах, переділу землі, анулювання боргів і відміни боргової кабали. В середині 7 ст аристократ Килон зробив невдалу спробу опанувати владу. Близько 621 при архонтові Драконте були вперше записані законодавчі звичаї, що дещо обмежило свавілля суддів-аристократів. У 594—593 під тиском демоса Солоном були проведені реформи, що істотно змінили всіх буд соціально-політичного життя А. (знищена боргова кабала, надалі заборонений продаж громадян за борги в рабство, анулювані поземельні борги, що тяжіли над дрібними землеробами, встановлена свобода заповіту, що сприяло розвитку приватної власності; був заснований новий державний орган — Рада чотирьохсот, здійснений ряд заходів, заохочуюче ремесло і торгівлю). Солону приписується також розділення всіх громадян по майновому цензу на 4 розряди, приналежність до яких стала тепер визначати їх права і обов'язки перед державою. Проте соціально-політична боротьба не припинилася. Реформами були невдоволені як селяни, що не добилися переділу землі, так і родова знать, що втратила колишнє привілейоване положення.
Близько 560 в А. стався політичний переворот: встановилося тиранення Пісистрата, що проводив політику на користь селянства і торгівельно-ремісничих шарів демоса проти родової знаті. При нім А. добилися великих зовнішньополітичних успіхів: розповсюдили свій вплив на ряд островів моря Егейського, зміцнилися на обох берегах Геллеспонта. А. розрослися, прикрасилися новими будівлями і статуями. Був споруджений водопровід. При Пісистрате і його синах запрошувалися до двору кращі поети. Після смерті Пісистрата (527) влада перейшла до його синів Гиппію і Гиппарху, але, як і у всій Греції, тиранення в А. виявилася короткочасною. Гиппарх був убитий змовниками, а Гиппій повалений (510). Спроба родової знаті захопити владу викликала в 508 повстання демоса, очолене Клісфеном . Взята перемога була закріплена реформами: колишні 4 родові філи замінені 10 новими, побудованими за територіальною ознакою. Були створені нові органи управління: Рада п'ятисот і колегія 10 стратегів. В результаті реформ Клісфена були знищені останні пережитки родових буд, завершився процес становлення держави як апарату панування класу рабовласників.
В греко-персидських війнах (500 — 449 до н.е.) А. належала провідна роль. Вони одні з небагатьох грецьких полісів підтримали повстання іонійських міст, отримали блискучу перемогу над персами в Марафону (490), одні з перших вступили в оборонний союз грецьких держав. Битва в Саламіна (480) що з'явилося переломним моментом в ході війни, сталося за ініціативою афінян і перш за все завдяки ним і їх стратегові Фемістоклу завершилося повним розгромом флоту персів. Не менш значною була роль А. у битвах 479 в Платей і мису Мікале. У подальші роки А., що очолили Делосський союз (що незабаром фактично перетворився на афінську морську державу — Афінську архе), цілком узяли керівництво військовими діями в свої руки. В цей час А. вступили в період найбільшого підйому. Пірей (гавань Афін) став местомом схрещення торгівельних доріг багатьох країн стародавнього світу. На базі розвиненого ремесла, торгівлі і мореплавання, в обстановці гострої боротьби між олігархічною (очоленою Арістідом, потім Кимоном ) і демократичною (очоленою Фемістоклом, пізніше Ефіальтом і Періклом ) угрупуваннями в А. затвердився найбільш прогресивний для того часу державний лад античної рабовласницької демократії, що досягла найвищого розквіту при Перікле (стратег 444/443 — 429). Верховна влада перейшла до Народного зібрання, всі останні органи йому підкорялися, судочинство здійснювалося в суді присяжних (геліее ) , вибираних з громадян по долі. За виконання державних обов'язків по обранню встановлювалася винагорода з державної казни, що відкривало реальну можливість політичної діяльності і перед малозабезпеченими громадянами. Був встановлений також т.з. теорікон — видача грошей громадянам на відвідини театру. Збільшені витрати на все це покривалися за рахунок податку — фороса, який повинні були регулярно виплачувати що входили в архе союзні міста.
На 2-у половину 5 ст доводиться період найбільшого культурного розквіту А. (т.з. золоте століття Перікла). У А. жили і творили крупні учені, художники і поети; історик Геродот, філософ Анаксагор, скульптор Фідій, поети Есхіл, Софокл, Евріпід, комедіограф Арістофан. Політичному і судовому красномовству афінян наслідували оратори всіх грецьких міст. Мова афінських письменників — аттічний діалект — набув повсюдного поширення, став літературною мовою всіх еллінів. У А. велося величезне будівництво: за системою Гипподама Пірей був перебудований і сполучений т.з. довгими стінами з міськими зміцненнями в єдине оборонне ціле, було завершено будівництво основних споруд, що склали ансамбль Акрополя — шедевра світової архітектури. Храм Парфенон (побудований в 447—438 арх.(архітектор) Іктіном і Каллікратом), статуї роботи Фідія і ін. витвору афінського образотворчого мистецтва 5 ст служили зразками для багатьох поколінь художників подальших століть. Але "золотой век" тривав порівняно недовго. Благополуччя афінських громадян базувалося не лише на експлуатації рабів, але і на експлуатації населення союзних міст, що породжувало постійні конфлікти усередині Афінської архе. Конфлікти ці посилювалися нестримним прагненням А. до розширення сфери свого політичного і економічного панування, що привів до зіткнень з іншими угрупуванням грецьких полісів, в яких преооладалі олігархічні порядки, — Пелопоннесським союзом, очолюваним Спартою . Кінець кінцем протиріччя між цими угрупуваннями привели до згубної для всієї Греції Пелопоннесськой війні (431—404 до н.е.(наша ера)). Потерпівши поразку, А. вже назавжди втратили своє провідне місце в Греції. У 1-ій половині 4 ст А. часом удавалося покращувати своє положення і навіть досягати успіхів. Так в ході Війни Корінфа 395 — 387 до н.е.(наша ера) А., значною мірою на персидські субсидії, удалося відродити свій флот і відновити зміцнення довкола міста (зірвані за умовами капітуляції 404). У 378/377 відродився, правда в звуженому вигляді, Афінський союз, що проіснував недовго. Після поразки в битві при Херонєє в 338 антимакедонській коаліції, очолюваній афінським політичним діячем Демосфеном, А., як і інші грецькі поліси, повинні були підкорятися македонській гегемонії.
В час еллінізму, коли Греція стала ареною боротьби між крупними державами еллінізму, положення А. неодноразово мінялося. Були короткочасні періоди, коли А. удавалося добитися відносної незалежності, в інших випадках в А. вводилися македонські гарнізони. У 146 розділивши долю всієї Греції, А. підпали під владу Риму; знаходячись на положенні міста-союзника (civitas foederata), вони користувалися лише фіктивною свободою. У 88 А. прилучилися до антиримського руху, піднятого понтійським царем Мітрідатом VI Евпатором. У 86 військо Корнелія Сулли узяло А. штурмом і розграбувало місто. З поваги до минулого Сулла зберіг їм фіктивну свободу. У 27 до н.е.(наша ера) після утворення римської провінції Ахайя, А. увійшли до її складу. З 3 ст н.е., коли Балканська Греція почала піддаватися вторгненням варварів, А. прийшли до занепаду.
Літ.: Енгельс Ф., Походження сім'ї, приватної власності і держави, гл.(глав) 5, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21; Бузеськул Ст П., Афінська політія Арістотеля як джерело для історії державного буд Афін до кінця V ст, Хар., 1895; Жебельов С. А., З історії Афін (229—31 року до Р. Хр.), СП(Збори постанов) Би. 1898; Колобова До. М., Древнє місто Афіни і його пам'ятники, Л., 1961; Зельін До. До., Боротьба політичних угрупувань в Аттіці в VI ст до н.е.(наша ера), М., 1964; Доватур А., Політика і політії Арістотеля, М-коду.—Л., 1965; Wilamоwitz-moellendorff U. von, Aristoteles und Athen, Bd 1—2, Ст, 1893; De Sanctis G., Storia della Republica atheniense, 2 ed., Torino 1912; Ferguson W. S., Hellenistic Athens, L., 1911; Day J., An economic history of Athens under Roman domination, N. Y., 1942.
