Спарта (Sparte), Лакедемон (Lakedáimon), спочатку старогрецький місто-держава (поліс ) в долині р. Еврот (обл. Лаконика), потім, в 6—1 вв.(століття) до н.е.(наша ера), — держава, охоплююче юж.(південний) частина Пелопоннеса. Згідно з «Іліаде», С. була одній з 12 ахейських общин Лаконикі, підвладних міфічному цареві Менелаю. Близько 12 ст, під час вторгнення дорійцев на Пелопоннес, майже всі ахейськие поселення, у тому числі, очевидно, і С., були зруйновані. Нове, вже дорійськоє поселення під назвою С. виникло, судячи по археологічних даних, на ін. місці — на березі р. Еврот в 10—9 вв.(століття), мабуть, в результаті злиття (синойкизма ) двох общин: дорійськой і ахейськой; одна з двох правлячих в С. царських династій (Агиади ) походила від ахейських царів додорійського часу. У 8—6 вв.(століття) С. в ході тривалої боротьби завоювала сусідні області: родючу Мессенію на З. (2-я половина 8 ст) і Кинурію на Ст (6 ст). Вся земля, як в Лаконике, так і завойована, вважалася власністю держави і була, за переказами, поділена на 9 або 10 тис. рівних ділянок — клеров, переданих повноправним громадянам С., — спартіатам в спадкове користування без права відчуження або дроблення (тому община спартіатов зазвичай іменувалася «общиною рівних»). Клери оброблялися прикріпленими до них безправними ілотамі, постійними хвилюваннями, що відповідали на жорстоке звернення, і повстаннями (найбільш крупне повстання в 464—458 або 455). Поряд з ілотамі існувала інша група залежного населення — особисто вільні, але позбавлені політичних прав періеки — колишнє корінне населення С.; в їх руках зосередилися ремесло і торгівля. Самі спартіати господарською діяльністю не займалися. За переказами, це було їм заборонено ще Лікургом (9—8 вв.(століття)); з його ім'ям традиція пов'язує сталий в С. буд життя. Згідно із законами Лікурга, спартіати з 7-річного віку і майже до старості повинні були цілком віддаватися військовій справі. Всі сторони побуту общини спартіатов були пронизані суворим військовим духом. Політичний устрій С. відрізнявся межами архаїзму, висхідними до глибокої старовини. Верховним органом вважалося народне зібрання — апелла, фактично позбавлене законодавчій владі. Держава очолювалася двома царями з династій Евріпонтідов і Агиадов. Царі очолювали військове ополчення, здійснювали ряд культових функцій, проте їх влада була обмежена обираним з середовища найбільш знатних спартіатов радою старійшин — герусией, який вирішував найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики. Мабуть, ще в середині 8 ст виник найвищий контрольний орган, народний, що обирався, зборами, — колегія ефоров, роль якого надалі зросла.
В економічних відносинах С. належала до аграрних, відсталих в порівнянні з Афінами, Корінфом общин Греції, із слабким розвитком ремесел і торгівлі, пережитками первіснообщинних, що довго зберігалися стосунків. В кінці 6 ст С. очолила Пелопоннесський союз, що об'єднав військові сили Пелопоннеса. Спираючись на союзників, вона прагнула розповсюдити свій вплив і за межами Пелопоннеса. З початку греко-персидських воєн (500—449) С. формально очолила оборонний союз грецьких держав, але, коли військові дії перенеслися на морі, сильна на суші С. була вимушена поступитися керівною роллю Афінам. У 478/477 С. разом зі своїми союзниками вийшла із загальногрецького об'єднання. Боротьба між Афінами і С. за гегемонію в Греції (під час якої С. шукала опори в найбільш реакційних олігархічних шарах) привела до Пелопоннесськой війні 431—404 до н.е.(наша ера) Отримавши перемогу, С. на деякий час затвердилася як гегемон Греції. Проте грубе втручання С. у внутрішнє життя греч.(грецький) полісів, примусове насадження в них олігархічних режимів, потурання, по відношенню до Персії, яка, використовуючи викликане війною ослабіння Греції, намагалася її підпорядкувати, породили загальну незадоволеність С., привели до утворення ворожої нею коаліції греч.(грецький) міст і Війні Корінфа 395—387. Ціною фактичного визнання перс.(персидський) гегемонія над містами Малої Азії і ганебного для всіх греків Анталкидова світу С. удалося на короткий термін зберегти свою гегемонію. Участь в загальногрецьких справах ліквідовувала колишню замкнутість С. Огромная видобуток, що попав в руки спартанських полководців, залучення С. до міжполісної торгівлі сприяли розкладанню «общини рівних». Згідно із законом ефора Епітадея (близько 400) була дозволена передача майна (в т.ч. землі) у вигляді дарунку або по заповіту, тобто фактично затвердився принцип приватної власності на землю; біля середини 4 ст вся земля в С. була зосереджена в руках 100 сімейств, число ж повноправних спартіатов знизилося до 700. Загострилася політична боротьба. Внутрішня криза породила військове ослабіння С.; в ході війни з Фівами і їх союзником — Афінами С. потерпіла важкі поразки при Льовктрах (371) і при Мантінєє (362). Наслідком цих поразок з'явилися розпад Пелопоннесського союзу і втрата Мессенії. С. перетворилася на другорядну державу. В період еллінізму (3—2 вв.(століття)) в С. посилилася соціальна боротьба, в основі якої лежав аграрний рух — боротьба малоімущих громадян за землю. Проте спроби царів-реформаторів Агиса IV (див. в ст. Агис ), а потім Клеомена III провести радикальні реформи, спираючись на бідні верстви вільного населення, міцного успіху не мали унаслідок опору крупних землевласників і військового втручання в справи С. Ахейського союзу і Македонії. У 207 владу в С. захопив тиран Набіс, який провів ряд радикальних реформ з метою відновлення боєздатності С.: конфіскував частину земель у крупних землевласників, наділив земельними ділянками безземельних спартіатов і багатьох ілотов, яких включив до складу громадян; проте при втручанні союзу і Риму Ахейського олігархічних буд в С. був відновлений. У 146, розділивши долю всієї Греції, С. підпала під владу Риму із збереженням обмеженої свободи; з 27 до н.е. після утворення римської провінції Ахайі увійшла до її складу.
Літ.: Енгельс Ф., Походження сім'ї, приватної власності і держави, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21; Хвостів М., Господарський переворот в Древній Спарті, Казань, 1901; Бергер А., Соціальні рухи в Древній Спарті, М., 1936; Kahrstedt U., Grie-chisches Staatsrecht, Bd 1 — Sparta und seine Symmachie, Gött., 1922; Chrimes K., Ancient Sparta [N. Y., 1952]; Michell H., Sparta, Camb., 1952; Huxley G. L., Early Sparta, L., [1962]; Tigerstedt E., The legend of Sparta in classical antiquity, v. 1, Stockh., [1965]; Оliva P., Sparta and her social problems, Prague, 1971.
