Історична школа права, одна з течій в науці права 1-ої половини 19 ст Було особливе впливово в Германії. На відміну від доктрини природного права, що була ідеологічною зброєю революційної буржуазії, І. ш. п. виступала в захист феодальних порядків, проти перетворення існуючих стосунків за допомогою нового законодавства. Найважливішим джерелом права був оголошений звичай, кодифікування відкидалося, а право зображалося як результат поступового розвитку «народного духу»; розвиток права порівнювався з розвитком мови. Прибічники І. ш. п. Г. Гуго (1764—1844) і Ф. Ю. Штоль (1802—1855) виправдовували збереження феодальних правових інститутів, виступали проти кодифікування права в Германії. Значною мірою позиції І. ш. п. в Германії були проявом націоналістичної реакції на кодифікування права, що проведене у Франції і закріпила завоювання буржуазної революції. Критикуючи І. ш. п. за апологетику феодальних порядків і консерватизм, К. Маркс в статті «До критики гегелівської філософії права. Введення» писав, що це — «школа, яка підлота сьогоднішнього дня виправдовує підлотою вчорашнього, яка оголошує бунтівним всякий крик кріпаків проти батога, якщо лише цей батіг — старий, успадкований, історичний.» (Маркс До. і Енгель Ф., Соч., 2 видавництва, т. 1, с. 416).
Засновником І. ш. п. був Р. Гюго, проте широкого поширення вона набуває після публікації в 1814 брошури Ф. До. Савіньі «Про покликання нашого часу до законодавства і правознавства». У своїй роботі Савіньі писав про невчасність кодифікування права в Германії. З 1815 почав видаватися журнал «Zeitschrift für geschichtliche Rechtswissenschaft» (виходив з 1850), що також сприяв популяризації ідей І. ш. п. Послідовниками Савіньі були Р. Ф. Пухта, До. Ф. Ейхгорн і ін.
Представники І. ш. п. рахували, що право в своєму розвитку проходіт три стадії: стадію спонтанного, неусвідомленого виникнення норм звичайного права в надрах народу через розвиток «національного духу»; стадію права, що викладається вченими юристами, удосконалювальними позитивне право стосовно суспільних стосунків, що ускладнилися; стадію права, що кодифікує, представляє об'єднання звичайного права і права юристів. Законодавство може лише доповнити, але не змінити право, що діє. Вони вважали, що в 19 ст виразниками національних почуттів в області права були юристи, що бажали застосовувати римське право, тому головним завданням юриспруденції є вивчення «чистого римського права» в цілях ширшого його вживання в Германії. У цьому сенсі позиція І. ш. п. в якійсь мірі відповідала устремлінням німецької буржуазії, що розвивалася, оскільки римське право відповідало потребам капіталістичного товарообігу. У подальшому І. ш. п. розділилася на два крила: націоналістичне «германістів» і буржуазно-ліберальне «пандектістов» (див. також Німеччина, розділ Юридична наука).
Ряд положень І. ш. п., особливо її вчення про першість звичаю перед законом, зробили вплив на формування соціалістичного напряму в буржуазній юриспруденції. Реакційно-націоналістичні погляди її представників були широко використані німецькими фашистами.
