Єврейська література, література на староєврейській мові (іврит ) і на мові ідиш . Е. л. на івриті створювалася в різних країнах. Сучасна Е. л. на ідіше існує в СРСР, Румунії, США, Ізраїлі, Франції, Канаді, Бразилії, Аргентині і ін. Е. л. на івриті розвивається головним чином в Ізраїлі (див. Ізраїль, розділ Література).
Основним пам'ятником староєврейської літератури є Біблія ; окремі її частини (Пятікніжіє, Пророки, Писання) створювалися починаючи з 12 ст до н.е.(наша ера) аж до 2 ст н.е.(наша ера), коли був відредагований канонічний текст Старого завіту. Біблейська міфологія з'явилася джерелом для багатьох творів світової літератури, театру, музики, живопису і скульптури.
Одним з перших пам'ятників середньовічної Е. л. слід рахувати Талмуд (завершений в 5 ст), що містить тлумачення Біблії, записи правових і релігійних норм, зведення з областей різних наук, а також легенди, віддання, притчі (т.з. агада). Перший видатний пам'ятник єврейської гностики «Книга творіння» з'явився, як вважають, в 8 ст Особливий розвиток отримала Е. л. середньовіччя в арабській Іспанії. У містах халіфату Кордовського розвиток Е. л. заохочувалося візирем Хасдаєм ібн Шапрутом (близько 915—990). У Гранаде протікала діяльність поета Самуїла Ха-Нагида (993—1056); у 10—12 вв.(століття) тут творили поети Соломон ібн Габіроль (Авіцеброн, 1021—55), Моісей ібн Езра (1055—1139) і Ієгуда Гальові (1075—1141). У Італії був широко відомий поет Іммануїл Римський (близько 1268—1330). У їх творах вже звучали мотиви раннього Відродження. З 13 ст з'являються богословсько-філософські вигадування на староєврейській мові: «Мілхамот Адонай» Герсоніда (1288—1344), «Догмати» Іосифа Альбо (15 ст) і ін. Після вигнання євреїв з Іспанії, в 16—17 вв.(століття) настає тривалий період занепаду Е. л.
Е. л. на ідіше виникла в Германії в 13 ст і в 14—15 вв.(століття) відображала життя єврейських мас в період німецького феодалізму і початку Відродження. Народні співці вигадували сатиричні твори що викривають громадських ватажків. У цей період створені поеми «Книга Самуїла», «Оповідь про Есфірь», «Книга Царства». У Італії Ілія Бохер (Левіта, 1467—1549) написав романи «Бова-король» (1507) і «Паріс і Вьена» (близько 1509—13) — літературні обробки італійських оригіналів. З кінця 16 ст виникає Е. л. на ідіше в Польщі, з кінця 18 — почала 19 вв.(століття) — в Росії.
Важливим чинником розвитку нової Е. л. на івриті і ідіше з'явилося просвітницьке рух Гаськала, почало якому належало в Германії філософом-дєїстом Моісеєм Мендельсоном (1729—86). Згодом Гаськала зробила вплив на розвиток Е. л. у ін. країнах — головним чином слов'янських (Польща, Росія). Основними гаслами Гаськали були оновлення єврейського життя, залучення до місцевої мови, до європейської культури, нормалізація побуту і виховання. Літератори, що писали на івриті, групувалися довкола збірки «Га-Меасеф» (видавався з 1784 по 1811).
В Галіциі література цього руху висунула в 1-ій чверті 19 ст Іосифа Перла — автора гостро сатиричній пародії «Раськриватель таємниць» (1819), направленою проти містичного руху в іудаїзмі — хасидізма. Література Гаськали в Росії спочатку відмічена впливом йому.(німецький) літератури сентименталізму (лірика А. Б. Лебензона, 1794—1878), пізніше за романтизм (історичні романи А. Мапу, 1807—67), потім вона набуває масовішого, демократичнішого характер. Видним ідеологом цього руху в Росії 19 ст був І. Б. Льовінзон (1788—1860). Під знаком Гаськали розвернулася творчість багатьох письменників, що писали на ідіше, наприклад І. Аксенфельда (1787—1866); у його романі «Головний убір» (опублікований 1861) відбиті події Вітчизняної війни 1812 і відгомони її в єврейському середовищі. Ш. Етінгер (1801—56) — автор просвітницької драми «Серкеле» і книги байок, що зробили вплив на розвиток Е. л. В середині 19 ст до літератури увійшли А. М. Дік (1814—93), А. Б. Готлобер (1811—99). Поети-пісенники Вольф Ернкранц (1823—83) і Берл Бродер (1815—68) виражали в своїх творах протест проти соціальної несправедливості. У 50—60-х рр. 19 ст під впливом передової російської літератури Е. л. у Росії прониклася ідеями демократизму, боротьби з релігійним обскурантизмом, авторитарно - догматичним, «середньовічним» складом мислення. З'являються романи і статті Переца Смоленськина (1840—85), публіцистика М. Л. Лілієнблюма (1843—1910), поеми на історичні теми І. Л. Гордона (1830—92). Найбільшим поетом 20 ст, що писав староєврейською мовою, був в Росії Х. Н. Бялік (1873—1934), який створював твори також на ідіше. До кінця 19 — початку 20 вв.(століття) відноситься діяльність С. Черніховського (1873—1943), З. Шнеура (1887—1959), Д. Фрішмана (1865—1922), І. Равніцкого (1859—1944) і ін.
Література 60—70-х рр. розвивалася під впливом ідей російської революційній демократії. Основоположником класичної літератури на ідіше, одним з творців єврейської літературної мови був Менделеві Мойхер-Сфорім (Ш. Я. Абрамович, 1836—1917), в своїх повістях і романах що дав сатиричну картину потворних явищ соціальному життю, національного гніту. Сатирик І. І. Ліпецкий (1839—1915) — автор повести «Польський хлопчик» (1867—68) і ін. творів, в яких звучить протест проти хасидізма, клерикалізму. А. Гольдфаден (1840—1908) був засновником єврейського народного театру, автором п'єс і віршів, пройнятих ідеями демократизму і гуманізму.
В 80—90-і рр. 19 — почало 20 вв.(століття) в умовах загострення класової боротьби одні літератори відображали соціалістичну і демократичну ідеологію трудящих, інші — націоналістичну і сіоністську ідеологію буржуазії. Творчість Шолом-Алейхема (Ш. Н. Рабіновіч, 1859—1916) займає центральне місце в Е. л. кінця 19 — почала 20 вв.(століття) У його класичних реалістичних творах дана всестороння, правдива картина життя єврейських народних мас. Творчість іншого класика Е. л. І. Л. Переца (1851—1915) відрізняється глибиною ідейно-філософського вмісту, різноманітністю жанрів, новаторством стилю. На початку 20 ст виступив Шолом Аш (1880—1957) — автор повістей, романів і п'єс, в яких розкрита психологія знедоленої людини і в той же час виражені буржуазно-націоналістичні ідеї. Критика у цей період представлена іменами Баалмахшовота (І. Ельяшен, 1873—1924), Ш. Нігера (Ш. Чарний, 1883—1954).
В роки російської Революції 1905—07 висувалися письменники І. Вайсенберг (1881—1934) і Б. Шафір (1876—1922), оспівуючий героїзм і боротьбу робочого класу. Життя і побут робітників описували Ліпман-Льовін (1877—1946), Ю. Іоффе (1882—1942). В період реакції декадентські і націоналістичні тенденції виявилися в поезії Д. Ейнгорна (р. 1886), З. Сегаловіча (1884—1948), Л. Найдуса (1890—1918), в драмах символістів А. Вайтера (1878—1919). Творчість Д. Бергельсона (1884—1952), Дер Ністера (1884—1950), О. Шварцмана (1889—1919) відобразило новий підйом суспільного руху.
Зачинають радянської Е. л. у поезії з'явилися О. Шварцман, Д. Гофштейн (1889—1952), Л. Квітко (1890—1952), П. Маркиш (1895—1952), що вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію. У перші роки Радянської власті виступили поети А. Кушніров (1892—1949), С. Галкин (1897—1960), Е. Фінінберг (1899—1946), І. Фефер (1900—52), І. Харік (1898—1937), М. Кульбак (1896—1940), а також З. Аксельрод (1904—41), М. Хащеватський (1897—1941), С. Росин (1890—1943), Х. Льовіна (1900—69) і ін. Вони оспівували боротьбу народу за новий мир.
Тема Громадянської війни 1918—20 втілена в збірках новел і в романі «Міра строгості» (1929) Д. Бергельсона. Його роман «На Дніпрі» (1932—40) — історична епопея про підготовку Революції 1905—07, про життя єврейського народу в Росії. У 20-і рр. до літератури увійшли прозаїки Н. Г. Лурье (1885—1960), М. Данієль (1900—40), Ш. Годінер (1892—1941), І. Кипніс (р. 1894), А. Каган (1900—65), І. Рабін (р. 1900), Г. Орланд (1898—1946), М. Альбертон (1900—47), Ф. Сито (1909—45) і ін. У 20—30-і рр. висувалися поети М. Тейф (1904—66), Я. Зельдін (1902—41), Х. Вайнерман (р. 1902), Е. Казакевіч (1913—62), Б. Ольовський (1909—41), І. Котляр (1908—62), М. Гарцман (1908—43), А. Гонтарь (р. 1908), Г. Діамант (1911—41), А. Губерман (р. 1906), І. Бухбіндер (р. 1908), М. Талалаєвський (р. 1908), М. Штурман (р. 1908). У їх творах створена картина життя радянських людей, відбиті успіхи і труднощі радянського суспільства цих років, індустріалізація країни і колективізація сільського господарства, культурна революція.
В 30-і рр. в Е. л. увійшли: Г. Полянкер (р. 1908), Н. Забара (р. 1908), С. Гордон (р. 1909), Ш. Ройтман (р. 1913), А. Вергеліс (р. 1918), М. Грубіан (р. 1909), О. Дріз (1908—71), Х. Мальтійський (р. 1910), Г. Добін (р. 1905), І. Фалікман (р. 1911), Е. Каган (р. 1908), Т. Ген (р. 1912), Б. Міллер (р. 1913) і ін. Героїчна поема стала провідним жанром єврейської радянської поезії. Тема села, що майже не мала місця в дореволюційній Е. л., відбита в творчості І. Гордона (р. 1907), Ноті Лурье (р. 1906), Вайнермана. Дитяча література представлена віршами Квітко, Дріза і ін. Як драматурги проявили себе Бергельсон, Маркиш, Галкин і ін. Радянська Е. л. здолала національну обмеженість дореволюційного часу, прониклася ідеями революції, соціалізму і інтернаціоналізму, боротьби за новий мир.
Після звільнення західних областей України і Білорусії, встановлення Радянської влади в Литві, Латвії, Естонії, Бесарабії радянська Е. л. поповнилася новими іменами: Я. Штернберга (р. 1890), М. Альтмана (р. 1890), М. Сакциера (р. 1907) і ін. У 40-і рр. виступили І. Боруховіч (І. Борисов, р.1923), Ш. Горшман (р.1906), А. Губніцкий (р. 1912), М. Льов (р. 1915). У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 Е. л. відобразила патріотичний підйом радянського народу в боротьбі з німецьким фашизмом. Близько 40 єврейських письменників загинули на фронтах війни.
До значних творів Е. л. 60-х рр. належать повести розповіді і п'єси Альтмана, романи: І. Шехтмана (р. 1908) «Напередодні» (книги 1—4, 1962—71) з життя єврейського народу в початки 20 ст, Добіна «Сила життя» (1969), Ноті Лурье «Земля і піднебіння» (1962—63), Фалікмана «Чорний вітер» (1966—68) про Велику Вітчизняну війну; Рабіна «В Німану» (1969) про революційний рух напередодні Жовтневої революції, Гордона «Три брати» (1939—1970) про класову боротьбу в єврейському селі до революції і в період Громадянської війни; Гена «В наші дні» (1967—70); романи, повести і розповіді Полянкера, Забари, Горшман, Льова і ін. Опубліковані романи Маркиша «Хода поколінь» (видано посмертно, 1966), Дер Ністера «1905 рік» (опублікований 1964), повість Н. Г. Лурье «Лісова тиша» (1957, на русявий.(російський) мові).
З перших років існування радянської Е. л. активно працювали в області літературної критики і літературознавства М. Літваков (1880—1939), І. Добрушин (1883—1953), А. Гурштейн (1895—1941), І. Нусинов (1889—1951), Г. Ременик (р. 1905), Р. Рубіна (р. 1906), І. Серебряний (р. 1900) і ін.
Твору єврейських письменників друкуються на ідіше, видаються на мовах народів СРСР. З 1961 виходить журнал «Советіш геймланд» («Радянська батьківщина») на єврейській мові (ідиш).
Р. А. Ременик.
Сучасна Е. л. за кордоном. В кінці 19 ст, у зв'язку із зростанням в США єврейського населення, що емігрувало головним чином з Східної Європи, починає розвиватися Е. л. у Америці. У творчості пролетарських поетів М. Вінчевського (1856—1932), Д. Едельштадта (1866—92), М. Розенфельда (1862—1923) і ін. голосно звучав протест проти експлуатації і убогості. Прозаїки Л. Кобрін (1872—1925), З. Лібін (1872—1955), що приїхали з Росії Д. Пінський (1872—1959), Шолом Аш, драматург і реформатор єврейського театру США Я. Гордін (1853—1909), поети А. Лесин (псевдонім А. Вальта, 1872—1938), Егойош (псевдонім Блюмгартена, 1870—1927) описували життя народних мас в умовах капіталістичної дійсності. Поряд з революційними і демократичними тенденціями, в Е. л. США розвивалися ідеї буржуазного націоналізму, сіонізму. У 1912 склалася група «Молоді», що видавала збірки «Кетубім» (з 1912 по 1926 вийшло 8 тт.); услід за європейським символістами і футуристами «молоді» відмовилися від традицій класичної Е. л. Під впливом Жовтневій революції в Росії найбільш видні учасники групи (поети Р. Лейвік, М. Л. Гальперн, прозаїки І. Опатошу, М. Надір, А. Рабою) писали про події російської революції, пізніше — про боротьбу народів проти фашизму, расизму, антисемітизму. Помітну роль в розвитку Е. л. зіграв П. Гиршбейн, автор романа-трилогії «Вавілон» про життя євреїв в Нью-Йорку.
В 20-х рр. довкола комуністичної газети «Фрайхайт» (нині — «Морген-Фрайхайт»), створеної Вінчевським і критиком М. Ольгиним (1878—1939), об'єдналися прогресивні письменники, критики і публіцисти. Під впливом Комуністичної партії в 1929 організований Союз єврейських пролетарських письменників «Пролетпен» (С. Фел-Елін, Бер-Грін, Ш. Дейксел, Хавер-Павер і ін.). З кінця 20-х рр. виходив марксистський журнал «Дер Гамер» і ін. журнали. Нова література закликала до боротьби проти експлуатації, безробіття, убогості, за соціальну справедливість. Прогресивна Е. л. у США об'єднана довкола «Союзу єврейської культури» («Ікуф»); його органи — журнал «Ідіше культур» і альманах «Замлунген». Передові єврейські письменники США виявляють велику цікавість до життя єврейських трудящих в СРСР, до єврейської радянської літератури. Єврейські буржуазні письменники США створили гурт «інзіхистов» («інтроспектівістов»), в яку увійшли А. Лейслес-Гланц, Я. Глатштейн і ін., що проповідували відхід від соціальних питань. Реакційні літератори (Башевіс-Зінгер, Сербах і ін.), що сповідають ідеологію сіонізму, займають ворожі позиції по відношенню до Радянського Союзу і ін. соціалістичним країнам.
Значний підйом пережила Е. л. у Польщі в період між двома світовими війнами. У 20-і рр. група поетів і прозаїків виступала з позицій заперечення капіталізму, старого світу. У поезії переважав анархічний бунт, в прозі — натуралізм, найбільшим представником якого був О. Варшавський (1890—1944) з його романом «Контрабандисти», що розкривав соціальні виразки Польщі 20-х рр. І. Зінгер (1893—1944), автор романів «Братья Ашкеназі» і «Йоше Калб», і ін. письменники-реалісти малювали правдиві картини життя єврейських трудящих. Значно творчість майстра новели Е. Кагановського (1893—1958). Реалістичні традиції в мистецтві розвивала під впливом компартії Польщі група революційних письменників, що об'єдналися довкола журналу «Літераріше трибуні». У роки німецько-фашистської окупації письменники брали участь в русі Опори. І. Кацнельсон, загиблий в Освенциме, створив поему «Пісня убитого єврейського народу». У краківському гетто загинув народний поет, робітник М. Гебіртіг (1877—1942), поезія якого пройнята глибокою ненавистю до фашизму.
У Франції прогресивну Е. л. представляють поетеса Д. Тейтельбойм, драматург Х. Словес і ін.
Е. л. у Палестині виникла в кінці 19 ст як результат імміграції в тодішню англійську колонію багатьох письменників, що створили нову літературу на мові іврит. Це — Х. Н. Бялік, М. Смілянський (1874—1953), Ш. (С.) Черніховський, У. Н. Гнесин (1879—1913), Х. Хазаза (р. 1897), Я. Фіхман (1881—1948), І. Х. Бреннер (1881—1921), І. Бурла (1886—1965), Д. Шимонн (1886—1956), Я. Коен (1881—1960), А. Хамєїрі (р. 1886), А. Бараш (1889—1957). Рахель (1890—1931) і ін. Їх творчість формувалася під впливом національних літератур країн їх походження (переважно Центральної і Східної Європи), але свої твори вони писали на івриті. Опис побуту єврейських общин європейських країн є сусідами в їх творах із зображенням труднощів пристосування до нових умов життя. Творчість їх було пройняте ідеями сіонізму. Особливе місце в Е. л. Палестини займає творчість видатного письменника Ш. Агнона (1888—1970; Нобелівська премія, 1966), який створював твори різних жанрів — від казок і напівмістичних розповідей (збірка «Пристрасні дні») до реалістичних романів («Видача заміж») і повістей. З 2-ої половини 20-х рр. в Е. л. Палестини все більше місце займають теми класової диференціації. Реакційній літературі, пройнятій концепціями сіоністські ультра (літературна група «Ханаанеяне» і ін.), протистояла прогресивна література, представлена творчістю поета А. Пена (1906—72), поезія якого знаходилася під сильним впливом творчості Ст Ст Маяковського, М. Аві-Шаула (р. 1898) і багатьох ін. письменників, що розвивали демократичні традиції єврейської і світової літератури. Соціальними проблемами пройнята поезія А. Шленського (р. 1900), Н. Альтермана (1910—70) і Лєї Гольдберг (1911—70). З початку 2-ої світової війни 1939—45 важливе місце в Е. л. Палестини займала тема гітлерівських звірств; багато прозаїків і поети писали про подвиг радянського народу, що врятував світ від фашистського варвара.
Літ.: Карпелес Р., Історія єврейської літератури, т. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1890; Розанців Ст Ст, Біблейська поезія, СП(Збори постанов) Би, 1912; Львов-Рогачевський Ст, російсько-єврейська література, М., 1922; Амусин І. Д., Рукописи Мертвого моря, М-код.,1961; Література древнього Сходу, М., 1962; Баал-Дімьен (Н. Штіф), Гуманізм ін дер елтерср йідішер літератур, До., 1920; Літваков М., Ін помру, ст 1—2, До., 1918—26; Ерік М., Ді гешихте фун дер йідішер літератур фун ді елтсте цайтн біз дер гашколе-ткуфе, Варшава, 1928; його ж, Етюдн цу дер гешихте фун дер гашколе (1789—1881), Мінськ, 1934; Рейзен 3., Лексикон фун дер йідішер літератур пресе ун фнлологие, 2 видавництва, т. 1—4, Вільно, 1926—29; Цинберг І., Ді гешихте фун дер літератур бай йідн, т. 1—10, Вільно, 1929—33; Вінер М., Цу дер гешихте фун дер йідішер літератур ін XIX йорхундерт, До., 1940; Phina N., Die neue hebräische Literatur, Bern — Münch., 1962.
