Єврейський лист, лист древніх і сучасних євреїв, що говорять на мовах іврит, ідиш, ладіно (єврейсько-іспанському) і ін. Дані Старого завіту свідчать про існування Е. і. вже в 11 ст до н.е.(наша ера) Прадавній виявлений напис (Гезерський календар), що відноситься до 10 ст до н.е.(наша ера), виконаний ханаанейським алфавітом (вельми близьким до Фінікії), з якого в середині 5 ст до н.е.(наша ера) почався перехід на арамійський (квадратний) алфавіт, що поширився тоді в Передній Азії і з незначними змінами вживаний до цих пір. Аж до середини 2 ст н.е.(наша ера) у ряді випадків, наприклад на гемах, монетах, продовжувало застосовуватися і ханаанейськоє лист. В середні віки виникли різновиди квадратного алфавіту і ряд курсиву. Вказані алфавіти складалися з 22 букв для позначення приголосних звуків. Явні звуки, якими в семітських мовах зазвичай виражається граматична форма, як правило, не наголошувалися. З часом, проте, приголосні букви h, w, j стали уживатися і для вказівки на наявність деяких голосних (матрес лекционіс ) , а в 7—8 вв.(століття) для голосних введені підрядкові і ін. діакритичні знаки (див. рис . ), які застосовуються в Біблії, в поетичних текстах, в книгах для дітей, підручниках і ін. Надсилання листа — справа наліво. Традиційні назви єврейських букв (у сучасному іврітськом звучанні): алеф, бети, гімель, далет, ге (he), вав, зайін, хет, тет, йод, каф, ламед, мем, нун, самех, айін, пе, цаде, коф, реш, шин і син, тав. Вони сходять до найменувань букв прадавнього західно-семітського алфавіту (з якого розвинулися угарітськоє, лист Фінікії, грецького і ін. алфавіти), тобто до семітським назвам предметів, змальованих буквою (*’аlpu — «бик» *bajtu — «будинок» і т. д.). Порядок єврейських букв майже повністю відтворює древній західно-семітський алфавітний порядок (що реконструюється по угарітським даним): ‘, b, g, h, d, h, w, z, h, t, j, до š, l, m, d, n, v, s ‘, p, s, до, r, u, g, t. Консонантность Е. п. (відсутність явних букв) зберігається лише при застосуванні його до семітських мов: староєврейському, арамійському арабському (у євреїв арабських країн). У сучасному івриті ширше, ніж в давнину, використовуються матрес лекционіс, вказуючі на голосні (наприклад, «і» тепер завжди позначається вавом). Процес перетворення листа консонанти у фонемне (що позначає і голосні) завершився в Е. п., вживаному до несемітських мов: ідиш (див. рис .), романська мова ладіно, караїмській мові (тюркському). Окрім квадратного листа (звичайного друкарського шрифту) і сучасного курсиву (за походженням — курсиву німецьких і восточно- європейських євреїв), відомі ін. різновиду Е. п.: лист Раши (традиційний шрифт коментарів до Біблії і Талмуда), лист тайч, або «жіноче» (друкарський шрифт мови ідиш 15—19 вв.(століття)), сефардський курсив (у вихідців з Іспанії) марокканський, італійський курсив і ін. У біблейських текстах застосовується складна система розділових (надрядкових і підрядкових), вказуючих на смислову зв'язаність або розчленовану елементів тексту, знаків, на місце і силу наголосу і на мелодику ритуального читання. У сучасній Е. п. використовуються в основному європейські розділові знаки.
Літ.: Єврейська енциклопедія, т. 2, СП(Збори постанов) Би [б. р.]; Дірінгер Д., Алфавіт [пер. з англ.(англійський)], М., 1963; Вайнрайх М., Ді шварці пінтелех, Вільно, 1939; Фальковіч Е., Ідіше графік ун ортографіє, в кн.: Ідиш, М., 1940; Шапіро Ф. Л., Іврит — російський словник, М., 1963 (з додатком: Грандові Б. М., Граматичний нарис мови іврит); Jensen Н., Die Schrift, Ст, 1969.
