довкілля , місце існування і виробничої діяльності людства. Як правило, під терміном «Про. с.» розуміється природне довкілля; у такому значенні він використовується в міжнародних угодах, у тому числі між країнами — членами СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги). Незрідка в поняття О. с. включають елементи, складові штучне середовище (житлові будови, промислові підприємства і ін. інженерні споруди). Природний ареал поширення людини як біологічного вигляду визначається природними умовами, проте у міру розвитку суспільного виробництва і техніки сфера діяльності людини значно розширилася і практично охопила всю географічну оболонку . Людське суспільство істотно змінило О. с. в процесі її господарського освоєння.
Дія людини на О. с. стає усе більш відчутним, причому особливо різко воно посилилося в умовах сучасної науково-технічної революції. Різною мірою зміні піддалися всі природні компоненти О. с. Люди одомашнили багато видів тварин і створили культурні рослини, але в той же час винищили багато диких тварин (в т.ч. десятки видів ссавців і птиць) і знищили цілі біоценози. Площа лісів на Землі скоротилася з часу неоліту приблизно в 2 разу, на місці природної рослинності з'явилися оброблювані землі, виникли вторинні ліси і савани, чагарники чагарників, пустки, лугу. Подобу земної поверхні значно змінюють також і інженерні споруди, направлені на перетворення річкових систем, створення каналів, водосховищ і т.п. При будівельних роботах і видобутку корисних копалин щорік переміщаються величезні маси гірських порід.
Природна продуктивність багатьох ландшафтів в результаті дії людини різко зросла; на територіях, що покращуються за допомогою осушення, штучного зрошування, захисних лісових смуг, а місцями відвойованих біля моря (наприклад, польдери в Нідерландах), виникли культурні ландшафти. Проте втручання людини в регулювання природних процесів не завжди приносить бажані позитивні результати, т.к. трудно правильно оцінити віддалені наслідки такої дії. Порушення хоч би одного з природних компонентів приводить, через взаємозв'язки, що існують між ними, до перебудови структури природно-територіальних комплексів, що склалася. Так, вирубка лісу, відкриття грунту, надмірне перевантаження пасовищ служать причинами порушення грунтового покриву, зміни водного балансу, розвитку ерозії, утворення запорошених бурь, перевівання пісків, заболочування і т.п.
Особливо серйозну загрозу для О. с. представляють зміни якщо вони здійснюються без врахування умов її збереження, — інтенсивний розвиток ряду провідних галузей енергетики і оброблювальної промисловості (переробка нафти, ядерна енергетика, хімічна промисловість, кольорова металургія і ін.), хімізація сільського господарства, зростання автомобільного, водного і авіаційного транспорту. Безпосереднім наслідком цього є забруднення поверхні суші, гідросфери і атмосфери. Зросла інтенсивність забруднення Світового океану особливо нафтопродуктами, щорічний вступ яких у води океанів оцінюється в 10 млн. т . Утворюючи на поверхні води плівку, утрудняючу газо- і водообмін між океаном і атмосферою, нафтопродукти різко погіршують умови розвитку морських організмів. Щорік промислові підприємства і транспорт викидають в атмосферу близько 1 млрд. т аерозолів і газів (в т.ч. чадний газ, сірчистий ангідрид, оксиди азоту), приблизно стільки ж сажі; у водоймища поступає понад 500 млрд. т промислово-побутових стоків. У крупних промислових центрах капіталістичних країн вміст отруйних домішок в повітрі перевищує гранично допустимі концентрації, що часто веде до небезпечних захворювань населення. Отруйні домішки з повітря і водоймищ залучаються до планетарного вологообороту, переносяться повітряними течіями на великі відстані, потрапляють в грунтові розчини, концентруються в рослинах, звідки поступають в організми тварин і людини.
До важливих побічних следствіям дії виробництва на О. с. відноситься енергетичний ефект. При щорічному спалюванні 7 млрд. т умовного палива виділяється зверху 12,5·10 16 кдж (3·10 16 ккал ) тепла. Крім того, при згоранні палива в атмосферу щорік поступає понад 20 млрд. т вуглекислоти, зростаюча концентрація якої посилює небезпека перегріву повітря і земної поверхні унаслідок парникового ефекту.
Забруднення О. с., погіршуючи її екологічні якості, сприяє виникненню екологічної кризи, яка особливо гостро виявляється у ряді міст і промислових районів США, Японії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і деяких ін. капіталістичних країн. Багато капіталістичних країн вимушено приймати заходи по захисту О. с., але їх ефективність стримується приватною власністю на землю і засоби виробництва і опором з боку монополій. У СРСР і ін. соціалістичних країнах заходу щодо охорони природи і раціонального використання природних ресурсів носять плановий характер.
Оптимізація взаємодії О. с. і людського суспільства передбачає не лише охорону природи і раціональне використання ресурсів, але і активне її перетворення на основі нової технології використання сировини (безвідходне виробництво) і здобуття енергії. Для практичного вирішення цієї проблеми необхідні всестороннє дослідження техногенних змін природного середовища на всіх рівнях (від місцевого до планетарного), вивчення міри стійкості природних ландшафтів по відношенню до дії людини, оцінка їх здібності до саморегулювання і відновлення, прогнозування їх подальшої поведінки.
Особливий вплив на здоров'ї людину надає урбанізація . Поряд із значним поліпшенням санітарного стану багатьох територій, зниженням інфекційних захворювань виникли нові хвороботворні (патогенні) чинники. У сучасних умовах санітарної міри по охороні повітряного басейну, природних вод і ін. елементів О. с., що проводяться в рамках однієї країни, вже недостатні. У обігу «До народів світу», прийнятому на спільному урочистому засіданні Верховної Ради СРСР і Верховної Ради РРФСР 22 грудня 1972 у зв'язку з 50-літтям утворення СРСР, підкреслюється необхідність об'єднання і активізації зусиль всіх народів земної кулі по збереженню і відновленню людину довкілля.
