Природні ресурси, природні ресурси, частина всієї сукупності природних умов існування людства і найважливіші компоненти тієї, що оточує його природного середовища, використовувані в процесі суспільного виробництва для цілей задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.
В світлі науково-технічної революції питання, зв'язані с П. р., висувалися в число найнасущніших питань сучасності. У зв'язки з бурхливим розвитком продуктивних сил, ведучим до поглинання величезних кількостей природної сировини, проблеми забезпеченості основними його видами придбали особливу актуальність. Оскільки успішна боротьба із забрудненням грунту, атмосфери і гідросфери, що робить украй негативний вплив на збереження П. р., вимагає погоджених дій низки країн, проблеми захисту П. р. носять глобальний характер. Енергетична криза, що вибухнула на капіталістичному світі в 70-х рр. 20 ст, показав, що глибинні причини його лежать не стільки в природних, скільки в політичних і соціальних чинниках. Ця криза не обмежилася сферою енергетики, а в тій чи іншій мірі відбився на багатьох галузях господарської діяльності капіталістичного світу. Та обставина, що СРСР і інші соціалістичні країни виявилися в стороні від кризи, свідчить про величезні переваги планової соціалістичної системи господарства перед капіталістичною.
Класифікація природних ресурсів і їх значення. Головні види П. р. — сонячна енергія, енергія приливів і відливів, внутрішньоземне тепло, водні, земляні, мінеральні (в т.ч. паливно-енергетичні), рослинні, ресурси тваринного світу (див. Географія природних ресурсів, Водні ресурси, Лісові ресурси, Корисні копалини ) .
Окрім виділення П. р. по приналежності до тих або інших компонентам природи, ділення П. р. на практично невичерпні і вичерпані (які, у свою чергу, підрозділяються на поновлюваних і непоновлюваних), П. р. класифікуються також по характеру їх використання в матеріальному виробництві (в області енергетики, промисловості, сільського господарства і ін. галузей господарства) і в невиробничій сфері (наприклад, оздоровчі), а також і за ознакою одно- і багатоцільового використання.
Підготовлені до використання і такі, що залучаються до господарського звороту П. р. перетворюються на важливий компонент суспільних продуктивних сил. Виявлені і нині не використовувані, але такі, що можуть бути використаними в майбутньому, при зміні умов техніки і економіки, П. р. розглядаються як потенційні.
Важливими етапами освоєння П. р. є їх виявлення (розвідка), вивчення, складання кадастрів по окремих видах (земельний кадастр, водний кадастр, таксація лісів і ін.) і в територіальному розрізі (П. р. Землі в цілому, суші, Світового океану і його частин, крупних природних районів, окремих країн і ін.).
По сучасних виставах, загальна кількість сонячної енергії, що щорік отримується Землею, складає приблизно 5×10 20 ккал, маса атмосфери Землі біля 5,15×10 15 т (з них 23% кисню у вільному стані), ресурси гідросфери майже 1,5 млрд. км 3 , у тому числі прісної води в річкових руслах 1,2 тис. км 2 , щорічна первинна продукція фітомаси в перерахунку на суху органічну речовину, за різними даними, від 50 до 100 млрд. т (деякими авторами оцінюються до 280 млрд. т ) , загальногеологічні запаси вугілля 10—12 трильйонів т, залізняку приблизно 350 млрд. т, потенційні запаси природного газу 130—140 трильйонів м 3 . Розподіл П. р. характеризується великою нерівномірністю, що служить природною основою для розвитку територіального розподілу праці. В умовах капіталістичної економіки нерівномірність породжує глибокі соціальні протиріччя між країнами і районами. Прикладом нерівномірності в розміщенні ресурсів може служити розподіл запасів нафти; так, із загальної суми розвіданих в капіталістичних країнах, що розвиваються, запасів нафти на початок 1974 (71,3 млрд. т ) доводиться на Ближній і Середній Схід 67%, Африку 12,5%, Південно-східну Азію і Далекий Схід 3%, Північну Америку 9%, Центральну і Південну Америку 5,5%, Західну Європу 3%. Тим часом переважна частина нафти споживається в Північній Америці (перш за все в США), в індустріально розвинених капіталістичних країнах Західної Європи і в Японії.
Пізнання людством П. р. постійно розширюється, при цьому використовуються новітні технічні засоби (штучні супутники Землі надглибоке буріння і т.д.).
Велика роль науково обгрунтованих оцінок П. р., що мають завжди конкретно-історичний характер. Основні типи оцінок: технологічна (виробнича), економічна (виражена в кількісно певних економічних категоріях), соціальна. Правильна оцінка П. р. — необхідна умова досягнення найбільшого ефекту від їх використання.
Історія використання природних ресурсів. На ранніх етапах розвитку суспільства важливе значення для задоволення потреб населення мали полювання і рибальство. У абсолютно незначних розмірах використовувалися мінеральні ресурси (камінь) для виготовлення простих знарядь. На подальших етапах розвитку первісного суспільства, а потім докапіталістичних класових формацій у зв'язку із зародженням і зростанням землеробства і тваринництва стали використовуватися грунтово-кліматичні ресурси, природні ресурси кормів і вода для зрошування. Почали застосовуватися деякі метали і їх сплави (бронза, золото, залізо і ін.) для виготовлення знарядь праці, зброї, культових предметів і прикрас, а також нові джерела енергії (сила вітру і води, тягова сила домашніх тварин).
В період розвитку капіталізму і його безроздільного світового панування відбувалося швидке збільшення масштабів використання природних ресурсів взагалі і перш за все ресурсів мінерального сировини і палива. За підрахунками Ст І. Вернадського, людина використовувала у виробництві в древні століття 19 хімічних елементів, на початку 20 ст вже 59 (нині ж практично всі відкриті елементи). За цей час у багато разів зріс видобуток чорних і кольорових металів, вугілля (ще в початку 19 ст його добувалося у всьому світі 12—13 млн. т, в 1900 — понад 700 млн. т в перерахунку на умовне паливо), нафти, газу, різних видів хімічної сировини і мінеральних будівельних матеріалів. Посилено вирубувалися ліси з метою здобуття деревної сировини для промисловості і звернення лісових угідь в сільськогосподарських, таких, що зайняли обширні площі. Зростання продуктивних сил супроводилося величезним збитком, який наносився П. р. їх нераціональним використанням, властивим самій природі капіталізму. «Капіталістичне виробництво... розвиває техніку і комбінацію суспільного процесу виробництва лише таким дорогою, що воно підриває в те ж саме час джерела всякого багатства: землю і робітника» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 515). Особливо хижацькому розграбуванню капіталістичними монополіями піддавалися П. р. колоніальних і напівколоніальних країн. Одночасно погіршувався стан всього природного середовища, оскільки при використанні П. р. чоловік вступає прямо або побічно у взаємодію зі всією природою, що оточує його.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичній революції в Росії, виникнення і розвиток світової системи соціалізму створили передумови для повороту у бік раціонального використання людиною П. р. В капіталістичних країнах, хоча державним апаратом і приймаються заходи до дбайливішого відношення до П. р., практика капіталістичних монополій в області освоєння П. р. продовжує робити негативний вплив на взаємодію суспільства і природи.
Нині питання корінного поліпшення використання природних ресурсів і ресурсообеспеченія людства має велику гостроту. Зі всієї площі суші майже 45 млн. км 2 , або біля 1 / 3 , вже зайнято орними, сінокісними, пасовищними угіддями, садами і плантаціями. Ліси займають більше 40 млн. км 2 всієї суші, з них вельми значна частина розробляється (щорік заготовлюється понад 2 млрд. м 3 деревини). Світовий вжиток найважливіших видів корисних копалини склав в 1970 по паливних ресурсах (у перерахунку на умовне паливо): вугілля — 2,2 млрд. т, нафти — 2,9 млрд. т, газу — 1,4 млрд. т. З ін. видів мінеральної сировини в 1970 здобуто: товарного залізняку порядка 750 млн. т, всіх видів кольорових і легуючих металів (у капіталістичних країнах, що розвиваються) — близько 30 млн. т (за змістом металу) спожито мінеральних добрив — 60 млн. т живильних речовин. Всього витягується з природного середовища щорік порядку 35— 40 млрд. т різних матеріалів і продуктів. За рахунок спалювання палива зв'язується в рік порядка 15—20 млрд. т вільного кисню атмосферного повітря, а кількість води, що забирається щорік з джерел, оцінюється більш ніж в 560 млрд. т (які частково безповоротно втрачаються, частково ж скидаються як стічні води). Потреби в П. р. швидко зростають. По оцінках, для доведення в перспективі вжитку первинних матеріалів і продуктів всім населенням Землі до сучасного рівня їх вжитку в найбільш розвинених країнах потрібно потроїти сумарний об'єм їх видобутку, а по найважливіших видах корисних (паливо, метали) копалини збільшити їх видобуток в 10 і більше разів. З врахуванням же зростання населення і подальшого підвищення рівня питомої витрати первинних матеріалів, що відбувається, і продуктів на душу населення загальна потреба в П. р. буде ще набагато більшою. Тому в цілях уникнення загрози виснаження П. р. величезного значення набуває розробка системи заходів, що забезпечує посилену розвідку запасів непоновлюваних ресурсів, пошуки нових джерел сировини, палива і енергії (в т.ч. освоєння термоядерної енергії, розвиток виробництва синтетичних матеріалів і ін.), якнайповніше залучення до господарського звороту всіляких поновлюваних ресурсів, організацію інтенсивнішого використання цих видів ресурсів в екологічно раціональних масштабах і формах. В той же час особливу актуальність мають завдання запобігання нераціональному використанню П. р., економного і покращуваного їх використання. Однією з важливих доріг вирішення цих завдань є широке вживання вторинної сировини і комплексне використання П. р.
Розширення використання П. р. супроводиться прискореним зростанням міжрайонних і міжконтинентальних перевезень здобутих первинних матеріалів. Вирішення всіх цих проблем на капіталістичному світі проходіт в умовах конкурентної боротьби монополістичних об'єднань за встановлення контролю над джерелами сировини, використання виникаючих труднощів в забезпеченні потреб в П. р. для штучного напруження цін на сбиваємую монополіями продукцію, прагнення до збереження країн, що розвиваються, як постачальники всілякої сировини, на яких доводиться біля 2 / 3 видобутку несоциалістічеського світу нафти і бокситу, 3 / 5 марганцевої руди, 1 / 2 мідь, 1 / 3 залізняку і свинцю, 1 / 4 цинку, 2 / 5 фосфорітов.
Використання природних ресурсів в перспективі. Виключно важливе значення має розробка нових технологічних процесів, ведучих до різкого скорочення, а потім і усуненню втрат при видобутку (заготівці), переробці і використанні П. р. Поряд з кращим використанням природних ресурсів і розширенням ресурсно-сировинної бази високу актуальність має завдання охорони природи від забруднення, пов'язаного значною мірою з недоліками в організації і технології експлуатації ресурсів.
Все це обумовлює необхідність строгого дотримання еколого-економічного підходу до експлуатації П. р.
Кардинальне вирішення вказаних проблем здійсненно кінець кінцем лише в умовах плановий господарства, що розвивається, заснованого на усуспільненні засобів виробництва. У країнах соціалістичної системи раціональне використання природних ресурсів, турбота про їх збереження і множення є органічними принципами господарювання.
Радянський Союз і ін. соціалістичні країни послідовно проводять політику співпраці із зацікавленими державами інших соціальних буд і міжнародними організаціями по різних аспектах раціонального використання П. р. На дорога кращого використання П. р. стають країни, що розвиваються, створюють на нових технічних основах свою національну економіку.
Науково-технічна революція у поєднанні з перевагами соціалістичних буд відкриває широкі можливості для досягнення найбільш раціонального використання природних ресурсів і збільшення ресурсообеспеченності сучасного людства і майбутніх поколінь людей. Використання поновлюваних ресурсів повинно базуватися на принципах ресурсооборота, тобто на збалансованому витрачанні і відновленні їх, а також передбачати розширене відтворення цих ресурсів.
При експлуатації непоновлюваних ресурсів необхідне досягнення різкого скорочення втрат сировини в надрах при його видобутку (по нафті, наприклад, в капіталістичних країнах, що розвиваються, вони складають порядка 50 і більш %), переробці і транспортуванні, а також максимального збільшення «внутрішньосуспільного» звороту речовини природи, що витягує, за рахунок всемірної утилізації вторинної сировини . Величезне значення має підвищення коефіцієнта корисного використання видів вихідних матеріалів і продуктів, що вже витягують з природи (нині зі всієї енергії, увязненої в здобутому паливі, використовується лише одна чверть; при заготівці і переробці деревини допускаються значні втрати і т.п.), а також підвищення терміну служби виробів тривалого користування.
Науково-технічний прогрес відкриває нові можливості заміни видів, що виснажуються, П. р. іншими їх видами, у тому числі різного роду синтетичними матеріалами (наприклад, заміна виробами з пластмас дефіцитних кольорових металів), робить доступними родовища бідних руд, що раніше не використалися, і масиви малородючих, заболочених або розташованих в посушливих районах грунтів, дозволяє реально освоювати величезні і всілякі ресурси Світового океану.
Людство, розвиваючись по шляху соціального і економічного прогресу, по дорозі до соціалізму і комунізму, створює якісно нову технологію, що забезпечує ефективне освоєння П. р. і підтримку необхідної екологічної рівноваги в природі. Воно, відкриваючи і залучаючи до звороту принципово нові джерела сировини і енергії, здійснюючи планомірне управління використанням П. р., здатне встановити гармонійну взаємодію між суспільством і довкіллям по обміну речовин в масштабах і формах, що задовольняють в тривалій перспективі зростаючі матеріальні і культурні потреби населення земної кулі.
Літ.: Мірошників Н. Ст, Проблеми використання природних ресурсів, М., 1967; Природні ресурси і економічна географія СРСР, М., 1971; Мінц А. А., Економічна оцінка природних ресурсів, М., 1972; Малін До. М., Життєві ресурси людства, М., 1967; Меро Дж., Мінеральні багатства океану, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1969; Ананічев До. А., Проблеми довкілля, енергії і природних ресурсів, М., 1974; Resources and man. A study and recommendations of the Committee on the resources and man of the division of earth sciences, San Francisko, 1969; George P., Géographic industrielle du monde, P., 1966; Flawn P. Т., Mineral resources, N. Y., 1966.
