Оточення (воєн.), ізоляція певного угрупування противника від останніх його військ для подальшого знищення або полонення. О. найчастіше досягається, коли прорив оборони противника здійснюється на двох або декількох ділянках фронту з розвитком настання по напрямах, що сходяться. В результаті цього створюється суцільний внутрішній фронт і зовнішній фронт, що активно діє, ізолює оточене угрупування від останніх військ. О. може здійснюватися в ході переслідування відступаючого противника, при проведенні контратак і контрударів військ, що обороняються, по напрямах, що сходяться, при діях військ на приморському напрямі, коли противник притиснутий до моря і ізольований від ін. військ. При діях з метою О., як правило, створюється перевага над противником в силах і засобах. Інколи, за сприятливих умов, О. можливе і при рівних силах. Оточене угрупування противника блокується з повітря, а на приморських напрямах і з моря. В ході Великої Вітчизняної війни 1941—45 радянських військ успішно оточили і розгромили крупні ворожі угрупування в Сталінградській битві 1942—43, Корсунь-Шевченковськой операції 1944, Яссько-кишинівській операції 1944, Білоруській операції 1944, Будапештській операції 1944—45, Східно-прусській операції 1945, Берлінській операції 1945 і ін.
