операція Корсунь-Шевченковськая 1944, наступальна операція 1-го (командуючий генерал армії Н. Ф. Ватутін) і 2-го (командуючий генерал армії І. С. Конев) Українських фронтів 24 січня — 17 лютого під час Великої Вітчизняної війни 1941—45. Задум радянського командування полягав в завданні ударів військами 1-го і 2-го Українських фронтів в загальному напрямі на Звенігородку з метою оточення і знищення угрупування німецько-фашистських військ в Виступі Корсунь-Шевченковськом, що утворився в ході передуючих Житомирсько-бердичівської і Кіровоградської операцій. На початок операції радянські війська мали 27 стрілецьких дивізій, 1 механізований і 4 танкових корпуси (255тис. людина, 5300 знарядь і мінометів, 513 танків і самохідно-артилерійських установок), 772 бойових літака. Противник мав 14 дивізій (у тому числі 3 танкових) і мотобригаду (170 тис. чоловік, 2600 знарядь і мінометів, 310 танків і штурмових знарядь), 1000 бойових літаків. 24 січня війська 2-го Українського фронту (4-я гвардійська, 53-я армії, 5-я гвардійська танкова армія) за підтримки 5-ої повітряної армії перейшли в настання передовими загонами, а 25 січня — основними силами. Війська 1-го Українського фронту (40-я, 27-я армії і 6-я танкова армія) за підтримки 2-ої повітряної армії почали настання 26 січня і 28 січня з'єдналися в районі Звенігородки з військами 2-го Українського фронту. У оточенні виявилися до 10 німецько-фашистських дивізій і 1 бригада загальною чисельністю близько 80 тис. чоловік. Для надання допомоги оточеним військам німецько-фашистське командування зробило спроби прорвати фронт оточення в районах Новоміргорода і Товмачивши (3 лютого) і Різіно (4 лютого), але успіху не добилося. Кільце оточення все більш і більш стискувалося. 8 лютого радянське командування запропонувало ворожим дивізіям скласти зброю, але ця пропозиція була знехтувана. На зовнішньому фронті противник продовжував підсилювати угрупування військ, яке до 10 лютого мала 6 піхотних, 8 танкових дивізій і різні окремі частини (всього понад 110 тис. чоловік, 940 танків і штурмових знарядь). 11 лютого ворог знову почав настання з району Різіно, ціною великих втрат потіснив радянські війська і вийшов в район Лисянки. Оточеним німецько-фашистським військам 12 лютого удалося прорватися з району Стебльова в район Шендеровки, відстань між ними і німецькими військами в районі Лисянки скоротилося до 10—12 км. Ставу Верховного Головнокомандування з метою об'єднання зусиль всіх військ, виділених для знищення противника, 12 лютого підпорядкувала їх командуючому 2-м-коду Українським фронтом. У ніч на 17 лютого противник трьома колонами, під покривом заметілі, рушив з Шендеровки на прорив кільця оточення, але лише невеликій групі танків і бронетранспортерів удалося прорватися до своїх військ в Лисянку. В результаті До.-Ш. о. було убите і поранене близько 55 тис. і узято в полон понад 18 тис. ворожих солдатів і офіцерів. Ліквідація корсунь-шевченківського угрупування противника створила умови для остаточного звільнення Правобережної України.
Літ.: Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941—1945, т. 4, М., 1962; Грильов А. Н., Дніпро — Карпати — Крим, М., 1970.
