Будапештська операція 1944—1945, наступальна операція в ході Великої Вітчизняної війни, здійснена військами 2-го і 3-го Українського фронтів 29 жовтня 1944 — 13 лютого 1945. Би. о. почалася в обстановці кризи гітлерівської коаліції, коли під ударами радянських військ вимушені були вийти з коаліції з фашистською Німеччиною Румунія, Болгарія і Фінляндія, а радянські війська досягли кордонів Східної Пруссії і р. Вісла. На південному крилі радянсько-німецького фронту війська 2-го і 3-го Українських фронтів розвивали настання на бєлградському і будапештському напрямах, 2-й Український фронт (5 радянських і 2 румунських общевойськових, 1 танкова і 1 повітря армії, всього 40 стрілецьких дивізій, 2 укріплених району, 3 танкових, 2 механізованих, 3 кавалерійських корпуси і 1 танкова бригада) під командуванням Маршала Радянського Союзу Р. Я. Маліновського до початку Б. о. вийшов на рубіж Чіп, Польгар, східний берег р. Тіса до Тісауга і далі до Байі. Проти нього діяла німецько-фашистська група армій «Південь» (генерал-полковник І. Фріснер) у складі 35 дивізій, у тому числі 9 танкових і моторизованих і 3 бригади. Війська 3-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Ф. І. Толбухина, завершивши Бєлградську операцію 1944, перегруповувалися до Угорщини для участі в Би. о. Часу на підготовку Би. о. 2-й Український фронт не мав, вона почалася 29 жовтня, на 2-й день після завершення Дебреценськой операції 1944 силами лише 46-ій армії, посиленій 2 механізованими корпусами. По вказівці Ставки Верховного Головнокомандування це угрупування завдало фронтального удару з метою опанування Будапешта, але сил для цього виявилося недостатньо і завдання не було виконане. Настання на Будапешт було припинено, на ін. ділянках фронту воно продовжувалося до кінця листопада із змінним успіхом. На початку грудня знову була зроблена спроба розгромити будапештське угрупування противника силами центру і південного крила фронту. В результаті настання війська 2-го Українського фронту вийшли до Дунаю північніше і на північний захід від Будапешта, відрізавши дороги будапештському угрупуванню противника на С. Войська 3-го Українського фронту (3 радянські і 1 болгарська общевойськовиє і 1 повітря армії, всього 31 стрілецька дивізія, 1 укріплений район, бригада морської піхоти, 1 кавалерійський, 1 танковий і 2 механізованих корпуси) до цього часу форсували р. Дунай, вийшли на північний схід від озера Балатон і створили умови для спільних дій з 2-м-кодом Українським фронтом по завершенню оточення і розгрому противника в районі Будапешта.
10—20 грудня війська обох фронтів готувалися до настання (директива Ставки 12 грудня), задум якого полягав в тому, що війська обох фронтів повинні були спільними ударами із З.-В.(північний схід), Ст і Ю.-З.(південний захід) завершити оточення і розгром будапештського угрупування і опанувати Будапешт. На початок настання у складі військ 2-го Українського фронту налічувалося 39 стрілецьких дивізій, 2 укріплених району, 2 кавалерійських, 2 танкових, 2 механізованих корпуси і 13 румунських дивізій, 3-й Український фронт залишався в колишньому складі. Що протистоять радянським військам німецько-фашистські групи армій «Південь» і частина сил групи «Ф» налічували 51 німецьку і угорську дивізію і 2 бригади (у тому числі 13 танкових і моторизованих дивізій і 1 бригада). Почавши 20 грудня настання, радянські війська прорвали оборону противника північніше і на південний захід від Будапешта і розвиваючи успіх, 26 грудня завершили оточення будапештського угрупування. Щоб уникнути зайвих жертв серед населення і руйнування міста, радянське командування направило 29 грудня оточеному гарнізону ультиматум про капітуляцію, але фашистське командування наказало розстріляти радянських парламентерів. Після цього почалися запеклі бої по ліквідації 188-тисячного гарнізону, які продовжувалися протягом січня і 1-ої половини лютого 1945. У ході Б. о. в січні 1945 військ 3-го Українського фронту, посилених частямі і з'єднаннями з 2-го Українського фронту, відобразили 3 сильних контрудару німецько-фашистських військ, що намагалися деблокувати оточене в Будапешті угрупування. Цим пояснюється затягування боїв за Будапешт. У боях за Будапешт разом з радянськими військами відважно бився угорський добровільний полк Будайський під командуванням О. Варіхазі. 13 лютого радянські війська повністю очистили столицю Угорщини від противника, 138 тисяч солдатів і офіцерів було узято в полон.
Успішне завершення Б. о. різко змінило всю стратегічну обстановку на південному крилі радянсько-німецького фронту і дозволило розвинути глибокий обхват всього південного флангу німецько-фашистських військ. Була створена загроза комунікаціям балканського угрупування противника, який був вимушений прискорити відведення своїх військ з Югославії. Війська 2-го і 3-го Українських фронтів дістали можливість розвивати дії в Чехословакії і на віденському напрямі. Звільнення радянськими військами Угорщини зірвало плани реакційних кругів США і Великобританії зберегти в Угорщині буржуазних буд і відкрило перед угорським народом дорогу до справжньої демократії і можливість самому вирішувати питання про суспільний устрій.
Літ.: Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945, т. 4, М., 1962; Будапешт - Відень - Прага, М., 1965; Мінасян М., Звільнення народів Південно-східної Європи, М., 1967; Малахов М. М. Освобожденіє Угорщині і Східній Австрії, М., 1965.
