Бєлградська операція 1944, наступальна операція військ 3-го Українського фронту Радянської Армії, Народно-визвольній армії Югославії (НОАЮ) і військ Вітчизняного фронту Болгарії 28 вересня—20 жовтня по звільненню східної і південної частини Югославії і її столиці Бєлграда під час Великої Вітчизняної війни 1941—45. В кінці вересня 1944 війська 3-го Українського фронту (Маршал Радянського Союзу Ф. І. Толбухин), зробивши 600-кілометровий форсований марш по Болгарії, вийшли в районі Відіна на болгарсько-югославський кордон; на південь від них, від Пірота до стику кордонів Болгарії, Югославії і Греції, розвернулися 1-я, 2-я і 4-я болгарські армії. На Балканському півострові на початку вересня знаходилися німецько-фашистські групи армій «Е» (генерал-полковник А. Лер) і «Ф» (генерал-фельдмаршал М. Фон Вейхс, одночасно головнокомандуючий німецькими військами південного Сходу), що налічували 20 дивізій і 7 бригад. Крім того, в Югославії діяли військові формування сербських, хорватських і інших фашистських «урядів». У зв'язку з розгромом південного крила німецько-фашистських військ на Східному фронті в Яссько-кишинівській операції і просуванням радянських військ на Балкани Гітлер був вимушений віддати наказ групі армій «Е» спішно відійти з Греції, Албанії і південних районів Югославії через Бєлград до Угорщини. Група армій «Ф» повинна була виділити армійську групу «Сербія» і її силами прикрити югославо-болгарський кордон. У вересні з груп армій «Е» і «Ф» спалий на радянсько-німецький фронт 11 дивізій і 1 бригада, на місці було сформовано 2 бригади. Т. о., до початку Б. о. противник мав в своєму розпорядженні 9 дивізій і 8 бригад, не рахуючи сербських, хорватських і інших частин.
Мета Б. о. полягала в тому, щоб розгромити основні сили групи армій «Ф» і звільнити Бєлград, перерізувати комунікації групи армій «Е» і не допустити її відходу через Бєлград до Угорщини. Для проведення операції притягувалися 57-я армія, 4-й гвардійський механізований корпус, 1 дивізія і 1 бригада фронтового підпорядкування, 17-я повітряна армія і Дунайська військова флотилія. Військам 3-го Українського фронту сприяли також 46-я армія і частина авіації 2-го Українського фронту. НОАЮ виділила 17 дивізій (9 з них повинні були вступити лише на завершуючому етапі) і Болгарську народну армію — 13 дивізій і бригад.
В перебіг 28 вересня—11 жовтня війська радянської 57-ої армії (генерал-лейтенант Н. А. Гаген) у взаємодії з 13-м-кодом і 14-м-кодом корпусами НОАЮ прорвали прикордонну оборону ворога, з важкими боями здолали Східно-сербські гори, форсували р. Мораву і 10 жовтня захопили 2 важливих плацдарму в районах Великий Плану і Паланка. 12 жовтня з цих плацдармів в битву був введений 4-й гвардійський механізований корпус, який спрямувався на Бєлград. Одночасно в настання на Бєлград перейшли дивізії 1-го Пролетарського і 12-го Ударного корпусів НОАЮ. 14—20 жовтня в запеклих боях радянські і югославські війська штурм опанували Бєлградом. При цьому обмеження радянським командуванням вживання важкої зброї і авіації запобігло жертви серед мирного населення, значне руйнування міста; радянські сапери розміновували велику кількість споруд. Одночасно радянські і югославські війська вели наполегливі бої з німецьким угрупуванням що проривалася від Смедерево до Бєлграда і 19 жовтня ліквідовували її. На Ю. болгарські армії, що почали настання 8—10 жовтня, у взаємодії з югославськими і радянськими військами звільнили Ніш, Леськовац, Ськопле, Прокупле, перерізавши основні дороги відступу групи армій «Е» і змусивши її відходити по важких дорогах Чорногорії і Боснії, внаслідок чого їй не удалося з'єднатися з головними силами німецько-фашистських військ. У ході Б. о. була розгромлена німецька армійська група «Сербія» і завдана важкої поразки групам німецьких армій «Ф» і «Е» (до 100 тис. убитих і полонених), звільнена велика частина Сербії, полегшено звільнення Греції і Албанії.
Літ.: Радянські Озброєні Сили в боротьбі за звільнення народів Югославії, М., 1960; Мінасян М. М., Звільнення народів Південно-східної Європи, М., 1967; Бєлградська операція, М., 1964.
