виробничо-територіальні зв'язки, взаємини, які встановлюються між виробничими одиницями (підприємствами, групами підприємств, галузями, територіально-виробничими комплексами економічного району) в процесі їх функціонування. П.-т. с. відображають територіальне розподіл праці, поглиблення якого ускладнило П.-т. с. і в той же час диференціювало їх. У кожній галузі народного господарства (промисловість, сільське господарство) складаються свої системи П.-т. с., обумовлені головним чином техніко-економічними особливостями процесів виробництва і збуту продукції. Система П.-т. с. виробничо-територіальних одиниць (районів) відображає особливості природних і економічних умов їх розвитку, а також їх виробничу структуру. П.-т. с. здійснюються в СРСР по єдиному народно-господарському плану. Мірилом раціональності цих зв'язків є мінімум сукупних народно-господарських витрат на виробництво і доставку споживачеві продукції за умови досягнення встановлених державою планом виробничих результатів.
Формування П.-т. с. починається з виробничих підприємств, стосовно яких розрізняють зв'язки по завезенню палива (енергії), сировини і ін. вихідних матеріалів, по обслуговуванню виробництва машинами, устаткуванням, допоміжними матеріалами, по вивозу напівфабрикатів і готової продукції. Кожен тип зв'язків підприємства може мати внутрірайонний (місцевий) і міжрайонний характер (див. Міжрайонні економічні зв'язки ). Як правило, П.-т. с. гірничодобувних і з.-х.(сільськогосподарський) підприємств є ближніми, в зв'язках же підприємств оброблювальної промисловості значительна доля далеких перевезень. Процеси виробничого комбінування підприємств (при переробці, наприклад, хімічного або з.-х.(сільськогосподарський) сировини) більшою мірою пов'язані з освітою ближніх П.-т. с., тоді як кооперація підприємств (у машинобудуванні або легкій промисловості) у багатьох випадках утворює телекомунікації, особливо при вузькій спеціалізації тих, що взаємодіють підприємств (див. Комбінування в промисловості,Кооперація в промисловості ). Зв'язки виробничих об'єднань, що одночасно використовують переваги як внутрігалузевої і міжгалузевої спеціалізації виробництва, так і його раціональній територіальній організації, всілякі по їх економіко-географічному характеру. Вони можуть здійснюватися в межах промислового вузла, адміністративного району або області, охоплювати територію економічного району або декількох районів. Виробничі об'єднання, засновані на комбінуванні, мають вузловий (промислові комбінати ) або кущовий (аграрно-промислові об'єднання ) тип організації П.-т. с. Об'єднання, кооперації своїх підприємств, що широко використовують принцип, відрізняються внутрірайонною і міжрайонною організацією П.-т. с. Розрізняють виробничі зв'язки по поточному вжитку предметів праці (сировина, паливо, електрична енергія і т.п.), по забезпеченню виробництва знаряддями праці і накопиченню предметів праці при розширеному відтворенні, по проміжній продукції (вироби, що поступають в переробку поточного виробництва) і по кінцевій продукції, що йде на вжиток, відшкодування вибулих основних фондів, створення запасів, експорт і т.п. Зв'язки бувають внутрігалузеві і міжгалузеві, а серед останніх — прямі і непрямі. У зв'язках галузей і підприємств, а також об'єднань територіальна специфіка визначається мірою транспортабельності вихідної сировини, особливостями його переробки, велічиной просторового розриву між районами виробництва і вжитку продукції, порівняльною вартістю одиниці готової продукції і т.д. Підвищена доля внутрірайонних виробничих зв'язків характерна, наприклад, для тваринництва, обробітку цукрового буряка, вугільної і залізорудної промисловості. П.-т. с. зернового господарства, машинобудування, нафтовій промисловості формують міжрайонний обмін.
Господарські взаємини виробничо-територіальних одиниць, що носять загальнорайонний характер, обумовлені спільним використанням підприємствами і виробництвами єдиних джерел енергії, води, допоміжних матеріалів і т.п.; власне виробничому зв'язку, викликані процесами розподіли праці між територіально роз'єднаними підприємствами виробничих об'єднань, комбінатів або груп заводів, що кооперуються, і фабрик, у свою чергу підрозділяються на зв'язку по комбінуванню, комплексному використанню сировини або відходів, виробничій кооперації, що забезпечує комплексність виробів, що випускаються, і по обслуговуванню основного виробництва специфічними допоміжними матеріалами (наприклад, на металургійних комбінатах — зв'язки по флюсах, формувальних пісках і т.п.). Основна частина загальнорайонних і власне виробничих зв'язків зазвичай здійснюється у межах виробничо-територіальних комплексів, проте обумовлені науково-технічною революцією процеси вдосконалення техніки і технології виробництва, поглиблення його спеціалізації, здешевлення транспорту і т.д. сприяють «усіканню» комплексів, тобто переміщенню окремих стадій виробництва в сприятливіші для їх розвитку райони, і відповідно збільшенню долі зовнішніх зв'язків комплексів по кооперації, зростанню об'ємів завезення палива, сировини і матеріалів, а також вивозу напівфабрикатів і готовою продукції. Співвідношення внутрішніх і зовнішніх П.-т. с. у виробничо-територіальних комплексів економічних районів СРСР різно. Так, районні комплекси із значним розвитком виробничого комбінування (Донецько-придніпровський, Уральський) характеризуються високою питомою вагою внутрірайонних зв'язків, а комплекси з широким розвитком промислової кооперації (Центральний, Волго-вятський, Білоруський), навпаки, — підвищеною долею міжрайонних зв'язків.
В соціалістичних країнах вивчення П.-т. с. дозволяє шляхом їх економіко-математичного моделювання виявляти нераціональні зв'язки, встановлювати правильні галузеві і територіальні пропорції і оптимально розвивати і розміщувати виробництво. Головними причинами нераціональних П.-т. с. зазвичай є недоліки територіального розміщення виробництва (наприклад, відрив переробляючих виробничих потужностей від їх сировинних баз), неправильна технічна структура окремих підприємств (наприклад, занижені або завищені потужності окремих цехів або заводів у складі виробничих комбінатів), помилки в планеруванні збуту продукції. У поточних і перспективних народно-господарських планах в СРСР передбачаються заходи по усуненню нераціональних П.-т. с. У зарубіжних соціалістичних країнах П.-т. с. також формуються з врахуванням народно-господарських інтересів. Весь зростаючий вплив на структуру і географію їх виробничих зв'язків надають процеси розвитку соціалістичної економічної інтеграції в рамках СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги).
В капіталістичних країнах П.-т. с. визначаються ринковою кон'юнктурою і багато в чому носять стихійний характер. У найбільш розвинених з них (США, Японія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франція, Великобританія, Італія) гострої форми набувають протиріччя між об'єктивною тягою до оптимізації П.-т. с. і прагненням монополістичних об'єднань до організації ефективних територіальних взаємин між «своїми» підприємствами. П.-т. с. найбільших монополій (наприклад, нафтових і нафтохімічних) охоплюють по суті весь капіталістичний світ, породжує в умовах приватної власності на засоби виробництва і щонайгострішої конкуренції зустрічні і надмірно далекі перевезення, нераціональне використання природних ресурсів, робочої сили і проїзводствених фондів.
Літ.: Колосовський Н. Н., Питання типології виробничо-територіальних поєднань (комплексів), в його кн.: Теорія економічного районування, М., 1969; Никольський І. Ст, Класифікація економічних зв'язків районного виробничого комплексу, «Вісник МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова), серія 5, Географія», 1971 № 5; Некрасов Н. Н., Економіка СРСР — взаємозв'язаний народногосподарський комплекс М., 1972; Хруцкий Е. А., Оптимізація господарських зв'язків, М., 1973.
