Міжрайонні економічні зв'язки , обмін продукцією і послугами між районами країни на основі суспільного територіального розподілу праці. Взаємний обмін виробничою діяльністю виступає як об'єктивно необхідна фаза суспільного відтворення, що зв'язує виробництво і розподіл, з одного боку, і вжиток — з іншою.
В основі М. е. с. лежить територіальний розподіл праці «...закрепляющее певні галузі виробництва за певними районами...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Вигадування, 2 видавництва, т. 23, с. 366). Розвиваючи це положення, В. І. Ленін писав: «У безпосередньому зв'язку з розподілом праці взагалі стоїть... територіальний розподіл праці, спеціалізація окремих районів на виробництві одного продукту, інколи одного сорту продукту і навіть відомої частини продукту» (Повне зібрання творів, 5 видавництво, т. 3, с. 431).
На рівень розвитку М. е. с. роблять вплив природні, історичні, соціально-економічні і політичні чинники, роль яких в кожному районі виявляється різно. У масштабі народного господарства кожен район виступає в системі територіального розподілу праці і як постачальник, і як споживач певних продуктів. На основі використання сприятливих природних і економічних умов доцільно в оптимальних межах спеціалізувати кожен район на виробництві певних продуктів. Роль і міра участі окремих районів вимірюється долею продукції, яку вони виробляють для інших районів (див. також статтю Економічне районування ).
Виробництво продукції, на якій спеціалізується той або інший район, як правило, вимагає менших народно-господарських витрат чим виробництво однойменної продукції в неспеціалізованому районі. Це один з головних мотивів, спонукаючих до розвитку і поглиблення М. е. с. Раціональна спеціалізація районів на виробництві певних видів продукції сприяє зниженню суспільних витрат виробництва.
Необхідними умовами зростання М. е. с. є транспорт і зв'язок, без яких неможливі обмін продукцією і оперативне керівництво цим процесом.
В основі планерування обсягів спеціалізованого виробництва по районах лежать балансові методи. По матеріальних балансах виробництва і вжитку різних видів продукції встановлюється суспільна потреба, виявляються надлишки продукції в одних районах і недолік в інших. Такий спосіб обліку суспільних потреб дозволяє вибирати найбільш ефективні способи виробництва і формувати раціональні зони збуту.
В соціалістичному товаристві М. е. с. носять планомірний характер, що дозволяє свідомо використовувати переваги територіального розподілу праці, створити передумови для комплексного розвитку району, оптимального поєднання М. е. с. з внутрірайонними потоками продукції, для вирівнювання рівнів економічного розвитку районів. Розвиток і поглиблення М. е. с. зрештою створює об'єктивні передумови для зростання суспільної продуктивності праці і підвищення ефективності виробництва.
В капіталістичних країнах формування М. е. с. диктується стихійними потребами ринку, конкурентною боротьбою монополій за нові ринки збуту в цілях здобуття максимального прибутку.
Літ.: Колдамасов Ю. І., Економічні зв'язки в народному господарстві СРСР, М., 1963; Сафаєв А. С., Оптимізація розвитку галузі промисловості в економічному районі, М., 197З.
