Хімічна промисловість

Хімічна промисловість, одна з галузей важкій промисловості, матеріально-технічна база хімізації народного господарства . Виробляє всілякі види хімічної продукції: гірничо-хімічна сировина, продукти основної хімії (аміак, неорганічні кислоти, луги, мінеральні добрива соду, хлор і хлоропродукти, зріджені гази і ін.), синтетичні смоли і пластичні маси, хімічні волокна і нитки, матеріали і вироби з пластичних мас і склопластиків, лакофарбні матеріали, синтетичні фарбники, хімічні реактиви, фотохімічну продукцію, товари побутової хімії і ін. Перетворення Х. п. в самостійну галузь пов'язано з промисловим переворотом . Перші заводи по виробництву сірчаної кислоти були створені у Великобританії в 1740 (Річмонд), у Франції в 1766 (Руан), в Росії в 1805 (у Московській губернії), в Германії в 1810 (поблизу Лейпціга). Розвиток текстильної і скляної промисловості викликала поява содового виробництва. Перші содові заводи були побудовані у Франції в 1793 (поблизу Парижа), у Великобританії в 1823 (Ліверпул), в Германії в 1843 (Шенебек на Ельбі), в Росії в 1864 (Барнаул). В середині 19 ст з'явилися заводи штучних добрив: у Великобританії (1842), в Германії (1867), в Росії (1892). Обширні сировинні зв'язки з багатьма країнами світу, раннє виникнення передової індустрії забезпечили Великобританії провідне положення в хімічному виробництві протягом перших трьох чвертей 19 ст До кінця 19 ст першість переходить до Німеччини. Швидкий процес концентрації в Х. п., високий рівень науково-технічного розвитку, посилення патентної монополії, активна торгівельна політика привели до завоювання Німеччиною світового ринку. Аж до 1-ої світової війни 1914—18 вона зберігала монополію на вироблення органічних фарбників і напівпродуктів. У США Х. п. почала розвиватися значно пізніше, ніж в європейських країнах, але вже до 1913 за об'ємом виробництва хімічної продукції США вийшли на 1-е місце в світі (наявність багатющих ресурсів корисних копалини, розвинений транспорт, ємкий внутрішній ринок, використання передового досвіду ін. країн).

  В дореволюційній Росії Х. п. була відсталій, із слабкою технічною і сировинною базою галуззю, значною мірою залежала від іноземного капіталу. У 1913 налічувалося 349 переважно дрібних кустарних підприємств з числом робітників 43 тис. чіл. виробництво хімічної продукції складало (тис. те): мінеральних добрив (у перерахунку на 100% живильних речовин) 17, сірчаної кислоти 145, сода кальцинованої 152, сода каустичної 51, анілінових фарбників 9. За об'ємом виробництва хімічної продукції Росія займала 8-е місце в світі. У 1915 був побудований перший завод синтетичних смол і пластмас «Карболіт» (Орехово-Зуєво). У 1916 частково пущений перший завод азотної кислоти з аміаку. У роки 1-ої світової війни 1914—18 Х. п. розвивалася швидшими темпами, що пояснювалося збільшеними потребами армії, особливо у вибухових речовинах.

  Після Жовтневої революції 1917 Сов. державу розглядав розвиток Х. п. як одне з найважливіших завдань. У плані ГОЕЛРО був передбачений випереджаюче зростання Х. п. У 1932 обсяг виробництва Х. п. в порівнянні з 1913 зріс в 4,7 разу, при зростанні валової продукції всієї промисловості в 2,7 разу. Були побудовані крупні підприємства по виробництву синтетичного аміаку і азотних добрив (Чернореченський хімічний завод в 1927, Березниковський в 1932 Новомоськовський в 1933, Горлівський в 1933), фосфорних добрив (Воськресенський в 1931, Невський в 1931), хімічних волокон і ниток (Могильовський в 1930, Клінський в 1931, Ленінградський в 1930). Для збільшення виробництва синтетичних смол і пластичних мас розширені Охтінський хімічний комбінат (1931), кемеровський завод «Карболіт» (1932). У 1931 почав давати продукцію гірничо-хімічний комбінат «Апатит» (на базі Хибінського родовища), що дозволило відмовитися від імпорту фосфатної сировини і почати його експорт багато країн. На базі відкритого в 1925 Верхнекамського родовища калійних солей був побудований калійний комбінат Солікамський. До 1940 виробництво хімічної і нафтохімічної продукції в порівнянні з 1913 зросло в 18 разів і Х. п. СРСР вийшла на 5-е місце в світі.

  В роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 Х. п. був нанесений велика утрата. У 1941 втрачені виробничі потужності по виробництву сірчаної кислоти на 77%, аміаку на 50%, кальцинованої соди на 83%. Скоротився загальний обсяг виробництва хімічної продукції. Війна зажадала перебудувати роботу підприємств. Для забезпечення потреб фронту частина заводів була перебазована на схід країни, де були створені і нові виробничі потужності. З 1943 випуск хімічної і нафтохімічної продукції став зростати і в 1949 в 1,5 разу перевищив випуск 1940. У 1951—1960 виробництво збільшувалося в основному за рахунок реконструкції і розширення підприємств, що діють. Було освоєно виробництво нового вигляду синтетичних смол і пластичних мас, міцних фарбників. У 1960 вступили в буд Курський, Енгельський і Рязанський заводи по виробництву хімічних волокон. Велике значення для розвитку Х. п. мало постанову Пленуму ЦК КПРС (6—7 травня 1958) «О прискоренні розвитку хімічної промисловості і особливо виробництва синтетичних матеріалів і виробів з них для задоволення потреб населення і потреб народного господарства». За 1961—70 зросли капітальні вкладення в Х. п. і нафтохімічну промисловість. Об'єм їх склав 19,7 млрд. крб. Були побудовані Щекинський (1961), Невінномисський (1962), Кедайнський (1962), Черкаський (1965), Навоїйський (1965), Полоцкий (1968) хімічні комбінати; Ферганський (1962), Гродненський (1963), Іонавський (1964), Дорогобужський (1965) заводи азотних добрив; Чарджоуський (1960), Сумгаїтський (1961), Уваровський (1966), Джамбульський (1968) суперфосфатні заводи; Черкаський (1961), Чернігівський (1962), Кироваканський (1962), Балаковський (1963), Даугавпілсський (1963), Светлогорський (1964), Руставський (1964), Волжський (1966) заводи хімічного волокна і ін. Освоювалися нові джерела гірничо-хімічної сировини. На базі Старобінського родовища (Мінська обл.) введені в експлуатацію 1-ої, 2-ої і 3-й Солігорськие калійні комбінати (1963, 1965, 1969), на базі Стебниковського родовища (Львівська обл.) — Стебниковський калійний комбінат (1966), Кингисеппського родовища фосфорітов (Ленінградська обл.) — Кингисеппський копальня і комбінат «Фосфорил», крупного родовища сірки в Карпатах (Львівська обл.) — Яворовський гірничо-хімічний комбінат (1970). Зросло виробництво хімічного устаткування, в 3,3 разу збільшилися витрати на науково-дослідні роботи, що привело до значного зростання обсягу виробництва продукції Х. п. (см. таблиця. 1).

  Таблиця. 1. — Виробництво найважливіших видів хімічної продукції в СРСР

  В 1971—75 Х. п. і нафтохімічна промисловість розвивалися випереджаючими темпами. Їх питома вага в продукції промисловості країни зросла з 6,0% в 1970 до 6,9% в 1975. В результаті інтенсивного нарощування потужностей по випуску мінеральних добрив СРСР вийшов на 1-е місце в світі (1973).

  Х. п. — галузь з високою матеріало- і енергоємністю, спирається на потужну сировинну і паливно-енергетичну базу: унікальні родовища апатітов на Кольському півострові, крупні запаси фосфорітов в Південному Казахстані (Каратау), Ленінградській обл. і ін. районах; запаси калійних солей на Уралі, в Білорусії і на Україні, ряд родовищ куховарської солі — сировини для хлорної і содової промисловості, і ін. Широко використовується також нафтохімічна сировина — продукти переробки нафти, природний газ.(газета)

  Х. п. є у всіх крупних економічних районах країни і представлена значною кількістю крупних виробничих об'єднань, в основі яких лежить комплексна переробка сировини або з'єднання послідовних стадій переробки продуктів: гірничо-хімічні — «Апатит» і «Каратау», «Уралкалій» і «Белоруськалій»; по виробництву мінеральних добрив — Невінномисськоє, Новомоськовськоє, Воськресенськоє.

  Основою створення крупних спеціалізованих підприємств по виробництву добрив, хімічних волокон і ниток, переробці синтетичних смол і пластичних мас послужили комплексна автоматизація і механізація, впровадження агрегатів великої одиничної потужності (див. Хімічне і нафтове машинобудування ). У галузі організований випуск продукції органічного синтезу, полімерних матеріалів і пластичних мас. Створені крупні об'єднання по виробництву хімічних волокон і ниток. У 1971—75 розроблені, вдосконалені і упроваджені багато прогресивних технологічних процесів, одиничні потужності агрегатів по виробництву окремих найважливіших продуктів збільшилися в 2—5 разів. Майже в 1,5 разу розширилися науково-дослідні, конструкторські і дослідні роботи, підвищилася їх ефективність. Зріс також рівень механізації і автоматизації виробництва, на ряду підприємств упроваджені АСОВІ. Покращали якість і асортимент хімічної продукції, наприклад середній вміст живильних речовин в мінеральних добривах підвищився з 29% в 1970 до 36% в 1975, доля синтетичних волокон і ниток в загальному випуску хімічних волокон і ниток зросла відповідно з 27 до 38%, доля нового вигляду лакофарбних матеріалів — з 49 до 55%, і т.д.

  Середньорічні темпи приросту продуктивності праці в Х. п. були вище, ніж в цілому по промисловості. Міра випередження за 1971—75 склала 1,47. Доля приросту виробництва за рахунок підвищення продуктивності праці в галузі за той же період склала 82%. Більше 70% загального підвищення продуктивності праці отримано завдяки науково-технічному прогресу.

  В зарубіжних соціалістичних країнах також досягнуті великі успіхи в розвитку Х. п. (см. таблиця. 2).

  Таблиця. 2. — Виробництво найважливіших видів хімічної продукції в деяких соціалістичних країнах (1976), тис. т

В більшості з них хімічна індустрія почала інтенсивно розвиватися після встановлення народної влади. У 1976 в порівнянні з 1950 обсяг хімічного виробництва збільшився в Болгарії у 86 разів, в Угорщині в 38, в ГДР(Німецька Демократична Республіка) в 10, в Польщі в 33, в Румунії в 118, в Чехословакії в 20 разів. Хімічна індустрія в соціалістичних країнах висувалася в число провідних галузей промисловості. Її прискорений розвиток супроводиться істотними структурними змінами — значним збільшенням долі органічних хімікатів і полімерних матеріалів, що базуються переважно на нафтохімічній сировині.

  Серед економічно розвинених капіталістичних країн головними виробниками хімічної продукції є США, Японія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франція, Великобританія і Італія (см. таблиця. 3).

  Таблиця. 3. — Виробництво найважливіших видів хімічної продукції в деяких капіталістичних країнах (1975)

* Без синтетичних смол і напівпродуктів для виробництва синтетичних волокон.

На їх долю доводиться біля ³ / ₄ капіталістичного виробництва хімічних продуктів. Розвиток хімічної індустрії протікає вельми нерівномірно, тому відбуваються значні зміни в співвідношенні виробничих потенціалів Х. п. цих країн. У післявоєнні роки доля США, що лідирують на капіталістичному світі по виробництву хімічної продукції, знижується з 54% в 1950 до 35% в 1973. На друге і третє місця за об'ємом виробництва хімічної продукції в 60-і рр., відтіснивши Великобританію, висувалися Японія і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (див. Хімічні монополії ).

  Літ.: Матеріали XXV з'їзду КПРС М., 1976; План електрифікації РРФСР, 2 видавництва, М., 1955; Лукьянов П. М., Коротка історія хімічної промисловості СРСР, М., 1959; Лельчук Ст С., Створення хімічної промисловості СРСР, М., 1964; Дідів А. Р., Хімічна промисловість ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), М., 1965; Федоренко Н. П., Економіка промисловості синтетичних матеріалів, 2 видавництва, М., 1967; Радянська хімічна наука і промисловість. 50 років. [Сб. статей], М., 1967; Хімічна промисловість США М., 1972; Борисович Р. Ф., Васильев М. Р., Дідів А. Р., Дев'ята п'ятирічка хімічної промисловості, М., 1973; Хімічна промисловість країн СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги), М., 1973; Костандов Л. А., Хімічна промисловість СРСР до XXV з'їзду КПРС, М., 1976.

  Л. А. Костандов.