Фонди народного господарства СРСР, сукупність матеріальних і грошових ресурсів, що планомірно створюються, розподілюваних і використовуваних в процесі розширеного соціалістичного відтворення для забезпечення стабільних і високих темпів розвитку економіки; основна частина національного багатства країни. До складу Ф. н. х. входять основні фонди, оборотні кошти, резервні і страхові фонди.
Основні фонди включають: виробничі основні фонди і невиробничі фонди. Виробничі основні фонди – засоби праці (будівлі і спорудження виробничого призначення, передавальні пристрої, силові і робочі машини і устаткування, транспортні засоби і т.д.), що діють в натуральній формі протягом довгого часу і що переносять свою вартість частямі на готовий продукт в процесі виробництва. Величина виробничих основних фондів в СРСР до початку 1976 перевищила 800 млрд. крб., що пригнічує частину їх знаходиться у розпорядженні державних і колгоспно-кооперативних підприємств і організацій. Близько 50% основних виробничих фондів зосереджено у провідній галузі народного господарства – промисловості. Економіці СРСР властиві високі темпи зростання виробничих основних фондів. Лише за роки 9-ої п'ятирічки (1971–75) вони збільшилися в півтора рази, а доля знов введених фондів в загальній їх вартості склала 43%. Швидке зростання виробничих основних фондів і їх технічне вдосконалення створюють умови для зростання випуску продукції, підвищення її якості, інтенсифікації виробництва і прискорення науково-технічного прогресу.
Невиробничі основні фонди – об'єкти і предмети тривалого користування, складові матеріальну базу галузей невиробничої сфери (наука і освіта, житлове і комунальне господарство, охорона здоров'я і ін.). На початок 1976 їх вартість склала близько 450 млрд. крб., з них майже 60% припадає на частку житлового господарства. Зростання невиробничих основних фондів створює передумови для подальшого підвищення рівня життя сов.(радянський) народу, розширюючи можливості соціально-культурного обслуговування і поліпшення житлових умов. Розширене відтворення основних фондів здійснюється шляхом капітального будівництва відповідно до народно-господарських планів за рахунок фонду накопичення національного доходу, а також амортизаційного фонду (див. Амортизація ) .
Оборотні кошти є сукупністю грошових коштів, авансованих у виробничих оборотні фонди і фонди звернення підприємств (об'єднань). Оборотні фонди – це предмети праці, матеріальні цінності, використовувані у виробництві. Вони цілком споживаються протягом одного виробничого циклу, повністю переносячи свою вартість на готовий продукт. Виступають у формі виробничих запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива і ін. предметів праці, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів. Фонди звернення включають готову продукцію, що знаходиться на складі, товари відвантажені, дебіторську заборгованість, а також грошові кошти (у касі, на рахівницях). Оборотні кошти в галузях народного господарства на початок 1976 склали 314 млрд. крб., у тому числі 234 млрд. крб. – товарно-матеріальні цінності. Мінімальний розмір власних матеріальних оборотних коштів, що забезпечує безперебійне функціонування підприємства (об'єднання), визначається шляхом нормування з врахуванням виробничої програми на даний рік. Приріст нормативу унаслідок зміни плану виробництва, як правило, забезпечується за рахунок грошових накопичень і передбачається у фінансовому плані.
Резервні Ф. н. х. – тимчасово виключені з народно-господарського звороту матеріальні і фінансові ресурси, призначені для забезпечення додаткових потреб, не передбачених в річних і перспективних народно-господарських планах. Централізовані резерви державні включають запаси матеріальних цінностей, що утворюються відповідно до матеріальних балансів стверджуваними Радою Міністрів СРСР, а також Держпланом СРСР і Госснабом СРСР. У міру розширення масштабів соціалістичного виробництва і ускладнення його міжгалузевих і зовнішньоекономічних зв'язків роль резервних фондів зростає. Їх наявність гарантує стійкість і динамічність розвитку економіки, дозволяючи здійснювати оперативне маневрування матеріальними і фінансовими ресурсами.
Страхові фонди – особливий вигляд матеріальних і грошових ресурсів, призначених для відшкодування збитку, заподіяного стихійними лихами і деякими ін. випадковими подіями. Одним з основних джерел формування централізованих фінансових страхових фондів є державне страхування . В страхових цілях використовуються і засоби загальнодержавних резервів.
