Трудові ресурси , частина населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями і практичним досвідом для роботи в народному господарстві. У Т. р. включають як зайнятих, так і потенційних працівників.
Соціалістична держава, на відміну від капіталістичного, планомірно використовує Т. р., забезпечуючи повну зайнятість населення. Відсутність безробіття — найбільше соціальне завоювання трудящих соціалістичних держав.
В СРСР в практиці планерування і обліку до Т. р. відносять: населення в працездатному віці, тобто чоловіків 16—59 років, жінок 16—54 років (за винятком непрацюючих інвалідів 1-ої і 2-ої груп і осіб, одержуючих пенсії через старість на пільгових умовах на 5—10 років раніше, — працівники шкідливих виробництв, деяких видів мистецтв і багатодітні матері з 4 і більш дітьми); чоловіків 60 років і старше; жінок 55 років і старше, а також підлітків у віці до 16 років, що працюють в державному секторі господарства і в суспільному виробництві колгоспів.
Переважну частину Т. р. країни складає населення в працездатному віці. У складі працівників за межами працездатного віку зверху доводиться на чоловіків і жінок пенсійного віку. Міра їх участі в суспільному виробництві багато в чому пов'язана з потребами народного господарства в робочій силі і системою матеріального заохочення. Праця підлітків використовується головним чином в колгоспах і радгоспах в період напружених з.-х.(сільськогосподарський) робіт.
Зміна чисельності Т. р. залежить від природного руху населення — його народжуваності і смертності. За інших рівних умов швидкому зростанню населення відповідає швидке зростання Т. р. і навпаки. Проте на Т. р. зміна народжуваності позначається лише через 16 років; співвідношення чисельності поколінь, вступаючих в працездатний вік і перехідних в пенсійний вік, теж міняється. Тому питома вага населення працездатного віку у всьому числі жителів країни вагається: у 1926 він склав 52,1%, в 1939—53,6%, в 1959—57,4%, в 1970—54%, в 1975—56,3%.
Важливе значення для характеристики Т. р. має склад їх за віком і підлозі. Питома вага тих, що працюють в кожному віковому гурті характеризується (за даними перепису 1970) наступними даними:
Вікові групи
Питома вага рабо-
що тануть в обществен- ном господарстві, в %
До 20 років
20–29 років
30–39 років
40–49 років
50–54 років
55–59 років
60 років і старше
Менше 40
87
94
92
80
43
9
В населенні працездатного віку переважають (1975) жінки, що є прямим наслідком Великої Вітчизняної війни 1941—45. У 1959 жінок 16—54 років було більше, ніж чоловіків 16—59 років, на 9,6 млн. чоловік, в 1970— на 2,5 млн. Жінки складають понад половину всіх робітників і службовців.
Повна зайнятість населення досягається безперервним зростанням суспільного виробництва, що забезпечує задоволення потреби людей в роботі.
Рівень зайнятості населення підвищується. У 1960 працювало в суспільному господарстві і виучувалося 78% Т. р. країни, в 1975 — понад 90%.
Планерування використання Т. р. вирішує і такі завдання, як неухильне зростання ефективності праці і забезпечення народного господарства робочою силою. Зростання ефективності праці як чинник соціально-економічного розвитку в сучасних умовах набуває особливо великого значення. На перший план висувається модернізація виробництва, розширення і систематичне вдосконалення професійної підготовки працівників, вивільнення і перерозподіл робочої сили між галузями народного господарства і підприємствами. Підвищуються вимоги до якості праці. З розрахунку на 1000 працівників в 1939 було всього 123 чіл. з вищою і середньою (повним і неповним) освітою, в 1959—433, в 1970—653, в 1975—751. Швидко розширюється підготовка висококваліфікованих робітників в професійно-технічних учбових закладах, що дають поряд з робочою професією середню освіту (див. Професійно-технічне утворення ).
Вирішуючи задачу забезпечення народного господарства робочою силою, соціалістичну державу завчасно встановлює джерела робочої сили для комплектування нею нових підприємств, визначає масштаби підготовки кваліфікованих робітників і фахівців і здійснює їх розподіл в народному господарстві, планомірно впливає на переміщення жителів з сільської місцевості в міську і з одних районів в інших.
Літ.: Літвяков П. П., Наукові основи використання трудових ресурсів, М., 1969; Костаков Ст Р., Літвяков П. П., Баланс праці, 2 видавництва, М., 1970; Основні проблеми раціонального використання трудових ресурсів в СРСР, отв. ред. Е. Л. Маневіч, М., 1971; Трудові ресурси і науково-технічна революція, під ред. До. І. Мікульського, М. — Берлін, 1974.
