Професійно-технічна освіта

Професійно-технічна освіта, форма професійної освіти, що має на меті підготовку кваліфіковані робітників для галузей народного господарства в профессонально-технічніх учбових закладах; сукупність систематизованих знань, умінь і навиків, що дозволяють кваліфіковано виконувати роботу по певній робочій професії, спеціальності; у соціалістичних країнах П.-т. о. — органічна частина системи народного утворення .

  В рабовласницькому суспільстві професійні уміння і навики передавалися в процесі трудової діяльності. У феодальному суспільстві, в умовах диференціації і спеціалізації ремісничої праці, виникла необхідність вчення ремеслу дорогою спеціально організованого індивідуального учнівства. Зростання крупного машинного виробництва в епоху капіталізму зумовив створення професійно-технічних шкіл різного рівня і профілю (при збереженні учнівства), в яких діти робітників не лише виучувалися практичному вживанню різних знарядь виробництва, але і знайомилися з його технологією. Як самостійний рівень професійної освіти система П.-т. о. почала формуватися в розвинених капіталістичних країнах Європи в 2-ій половині 19 ст, а в США — після 1-ої світової війни 1914—18 (коли різко скоротилося вступ кваліфікованої робочої сили з Європи).

  В Росії в 1-ій половині 19 ст в професійно-технічних учбових закладах застосовувалася наочна, або «речова», система вчення (виготовлення в процесі вчення заданих предметів). У багатьох училищах на викладання спеціальної дисципліни відводилася незначна кількість учбових годинника; у деяких — не вивчалися загальноосвітні предмети. Прогресивна громадськість виступала за розвиток і вдосконалення П.-т. о. К. Д. Ушинський в 1868 в ст. «Необхідність ремісничих шкіл в столицях» (див. Собр. соч.(вигадування), т. 3, 1948, с. 589—97) писав про те, що хороша підготовка підмайстрів і майстрів позбавить Росію від необхідності запрошувати іноземних фахівців. У 60-х рр. 19 ст група інженерів-механіків під керівництвом Д. К. Советкина розробила в Московському технічному училищі нову систему виробничого вчення, названу операційною (що вчаться опановують професію послідовно, вивчаючи всі прийоми і операції, з яких складається робочий процес за фахом). Ця система демонструвалася і отримала визнання на міжнародних виставках у Відні (1873), Філадельфії (1876), Парижі (1900) і ряду ін. Наголошувалося, що у росіян вчення ручній праці перетворилося на науку. У вдосконалення операційної системи внесли вклад інженери С. А. Володимирський, П. І. Устінов (освоєння комбінацій, прийомів і операцій роботи, вчення корисних виробів, що вчаться в процесі виготовлення, як в учбових майстернях, так і в цехах підприємств).

  В кращих нижчих технічних і ремісничих училищах працювали кваліфіковані майстри і викладачі, було хороше учбово-виробниче устаткування, учбова документація. Проте в більшості професійно-технічних учбових закладів експлуатувалася праця підлітків, як майстри частенько використовувалися малокваліфіковані робітники, незрідка були відсутні учбові програми, перелік учбових виробів був обмеженим, теоретичну підготовку учнів у багатьох випадках не отримували.

  П.-т. о. в СРСР. Жовтнева революція 1917 внесла корінні зміни до системи П.-т. о. У 1918 введено обов'язкове вчення підлітків 15—17 років, що працювали на підприємствах і в установах. На базі раніше існуючих ремісничих училищ і шкіл створена мережа професійно-технічних курсів, шкіл, клубів з метою професійної і загальноосвітньої підготовки молоді. У 1919 при Наркомпросе РРФСР заснована секція п.-т. о., перетворена в 1920 в Головний комітет професійної освіти ( Главпрофобр ). У 1919 прийнятий декрет Раднаркому РРФСР «Про заходи до поширення професійно-технічних знань», в якому вказувалося, що «необхідною умовою остаточного торжества робітничо-селянської революції є піднімання продуктивності народної праці, а... найбільш швидкими вірним способом такого піднімання є поширення в широких народних масах професійно-технічних знань і умінь...» (Вісті ВЦИК № 135, 24 червня 1919). В цілях ліквідації технічної неписьменності робітників і задоволення гострої нужди промисловості в кваліфікованій робочій силі відповідно до декрету «О учбової професійно-технічної повинності» (1920) введено обов'язкове П.-т. о. всіх робітників у віці від 18 до 40 років (за винятком осіб, що мали підготовку не нижче колишніх ремісничих училищ або що виучувалися в технічних учбових закладах) на підприємствах, де не було фабрично-заводських шкіл, — з 14-річного віку. У 1920 затверджено «Положення про професійно-технічних школах», в 1921 — положення про заводське учнівство в металообробній промисловості, про школах фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), в 1924 — нове положення про школи ФЗУ. У 20-і рр. Главпрофобром розроблений зразковий учбовий план: для шкіл ФЗУ 60—65% учбового часу відводилося на виробниче і 35—40% на теоретичне вчення. Об'єднуючи загальне професійна і політична освіта підлітків, поєднуючи вчення з продуктивною працею, школи ФЗУ з'явилися новим, соціалістичним типом професійних учбових закладів для робочої молоді. У 20—30-і рр. в школах ФЗУ і ін. професійних учбових закладах використовувалися три системи виробничого вчення — наочна, операційна і комбінована (наочна операційна). В середині 30-х рр. на основі кращих елементів операційною і комбінованою систем була розроблена операційно-комплексна система, яка з 40-х рр. є основною: що вчаться послідовно освоюють окремі прийоми і операції професійної діяльності, потім комплексні роботи по зростаючій складності, вчення проводиться в процесі виготовлення корисної і складної продукції; все це готує робіт, що вчаться до самостійного виконання, включенню в продуктивну працю.

  За роки існування (1920—40) школи ФЗУ підготували для народного господарства 2,5 млн. кваліфікованих робітників. В той же час відомча роз'єднаність шкіл ФЗУ утрудняла централізоване керівництво професійним вченням робочих кадрів, розробку єдиних учбових планів, програм, підручників і ін. Для розширення організованої підготовки кваліфікованих робітників, впорядкування керівництва П.-т. о. і ліквідації відомчої роз'єднаності профшкол в 1940 створена система Державних трудових резервів СРСР, якою передані школи ФЗУ, реорганізовані в ремісничих, же.-д.(железнодорожний) училища і в школи фабрично-заводського вчення (ФЗО).

  В роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 училищ і школи трудових резервів зіграли видну роль в підготовці робітників кадрів для галузей оборонної промисловості. На ряду підприємств, особливо в східних районах, вихованці трудових резервів складали понад 50% всіх робітників. 20 тис. учнів і працівників училищ і шкіл за допомогу фронту нагороджено орденами і медалями.

  В 50-і рр. система Державних трудових резервів розвивалася у напрямі спеціалізації підготовки робітників по галузях промисловості, транспорту, будівництва, сільського господарства підвищення рівня спеціальної і загальноосвітньої підготовки учнів. У зв'язку з розвитком загальної середньої освіти були створені технічні училища для П.-т. о. молоді, що закінчила середню загальноосвітню школу. Для підготовки сільських механізаторів організовані училища (за типом ремісничих) механізації сільського господарства.

  Для планомірного забезпечення кваліфікованими робочими кадрами галузей народного господарства в умовах науково-технічного прогресу Державні трудові резерви перетворені в 1958 в Державну систему П.-т. о. з основним типом учбових закладів — міськими і сільськими профтехучилищами (ПТУ) для підготовки кваліфікованих робітників з молоді, що закінчила неповну середню загальноосвітню школу. З кінця 60-х рр. почався розвиток ПТУ, які поряд з робочою професією дають загальне середня освіта (приймаються випускники восьмилітньої школи). Середні ПТУ стають однією з перспективних доріг здійснення загальної середньої освіти. У 70-і рр. значно розширена мережа і укріплена матеріальна база середніх сільських ПТУ. Роль і місце П.-т. о. в радянській системі народної освіти визначені в постановах ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР — «Про підвищення ролі Державного комітету Ради Міністрів СРСР по професійно-технічному освіті в підготовці кваліфікованих робітників для народного господарства» (1966), «Про заходи по подальшому поліпшенню підготовки кваліфікованих робітників в учбових закладах системи професійно-технічної освіти» (1969), «Про вдосконалення системи професійно-технічної освіти» (1972), «Про заходи по розширенню мережі середніх сільських професійно-технічних училищ і по поліпшенню їх роботи» (1975), в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про народну освіту (1973), в постанові Верховної Ради СРСР «Про стан народної освіти і заходи по подальшому вдосконаленню загальної середньої, професійно-технічної, середньої спеціальної і вищої освіти в СРСР» (1973) і ін.

  Учбові заклади системи П.-т. о. спеціалізовані по групах родинних професій (металісти, хіміки, будівельники, металурги, гірники, нафтовики, працівники ж.-д.(железнодорожний) транспорту, сільського господарства, комунально-побутових підприємств і ін. — всього біля 1100 професій). Спеціалізація училищ дозволяє підвищувати якість вчення, оптимально використовувати учбово-виробниче устаткування, раціонально комплектувати училища педагогами-фахівцями.

  Теоретичне вчення включає цикл спеціальних і загальноосвітніх (в т.ч. суспільно-політичних) дисциплін, необхідних для оволодіння професії, що вивчається. У процесі виробничого вчення учні опановують професійні знання, уміння і навики, необхідні для виконання всіх операцій за фахом, вчаться працювати, використовуючи сучасну техніку і передові методи праці.

Розвиток мережі учбових закладів і зростання чисельності що вчаться в системі професійно-технічної освіти

  Виробниче вчення чергується з теоретичним. Для кожної групи спеціальностей встановлюється найбільш раціональне співвідношення між теоретичним і практичним вченням. У середніх ПТУ на вивчення загальноосвітніх дисциплін відводиться близько 40% учбового часу, спеціальних — близько 20%, на виробниче вчення — 40%, в технічних училищах і звичайних ПТУ (для тих, що закінчили середню школу) відповідно — 10%, 20%, 70%.

  Характерна межа сов.(радянський) системи П.-т. о. — органічний зв'язок учбових закладів з підприємствами. Базові підприємства виділяють училищам устаткування, матеріали і інструменти, надають місця для проведення виробничої практики в цехах підприємства і ін. Училища, що закінчили, прямують, як правило, на підприємства, де вони прошлі виробничу практику.

  За роки Сов. власті в учбових закладах П.-т. о. підготовлене понад 36 млн. кваліфікованих робітників.

  Для молоді, що поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють в народному господарстві і бажають отримати нову професію або підвищити кваліфікацію організовуються вечірні (змінні) ПТУ, курси, учбово-курсові комбінати і ін. форми курсового і індивідуально-бригадного вчення безпосередньо на виробництві. У 1973 на підприємствах, в установах і організаціях нові професії і спеціальності отримали 5 млн. робітників, підвищили свою кваліфікацію 9,6 млн. У колгоспах виучені новим професіям і спеціальностям і підвищили кваліфікацію 1,7 млн. чіл. Крім того, 231 тис. кваліфікованих працівників підготували школи ФЗУ і ін. профшколи і училища при підприємствах.

  У вихованні і професійному вченні робочої молоді активно беруть участь висококваліфіковані кадрові робітники-наставники, в 70-і рр. наставництво стало масовим рухом.

  В системі П.-т. о. в 1973 було зайняте понад 360 тис. працівників, у тому числі 218 тис. викладачів і майстрів виробничого вчення. У веденні Державного комітету П.-т. о. 69 індустріально-педагогічних технікумів, які готують техніків-майстрів виробничого вчення (щорічний випуск понад 10 тис. фахівців). Викладачів спеціальних дисциплін готують інженерно-педагогічні факультети 13 політехнічних інститутів (1974). Підвищення кваліфікації викладачів здійснюють Всесоюзний інститут підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників профтехобразованія (заснований в 1966 в Ленінграді) і понад 20 його філій в ін. містах, а також інститути удосконалення вчителів, спеціальні відділення і курси при галузевих вузах. Майстри виробничого вчення один раз в 5 років стажуються на підприємствах. Всесоюзний науково-дослідний інститут П.-т. о. (заснований в 1966) спільно з науково-дослідними інститутами галузевих міністерств і Академії педагогічних наук СРСР вивчає обумовлені технічним прогресом зміни характеру праці робітників і відповідно до цього визначає вміст і форми підготовки робітники.

  Навчальні посібники і устаткування для системи П.-т. о. випускає Всесоюзний трест виробничих підприємств Державного комітету Ради Міністрів СРСР по П.-т. о. (заснований в 1947), підручники і ін. учбову літературу — видавництво «Вища школа» і ряд ін. центральних видавництв. Щорік випускається близько 2 тис. найменувань навчальних посібників і устаткування на загальну суму близько 25 млн. крб., понад 150 назв спеціальних підручників і ін. учбової літератури накладом 5,5 млн. екз.(екземпляр)

  Отримали розвиток технічна і художня творчість профтехучилищ, що вчаться.

  В 1974 в різних колективах художньої самодіяльності і технічних кухлях займалося зверху ² / ₃ що вчаться. Фізкультурно-спортивну роботу в системі П.-т. о. організовує Всесоюзне добровільне спортивне суспільство «Трудові резерви» . З 1959 на ВДНХ(Виставка досягнень народного господарства СРСР) в Москві працює павільйон, що постійно діє, «Професійно-технічне освіта». Видається щомісячний журнал «Професійно-технічне утворення» .

  Розширюється і удосконалюється підготовка кваліфікованих робітників в системі П.-т. о. в ін. соціалістичних країнах. Підвищується рівень загального і професійного утворення професійно-технічних учбових закладів, що вчаться, зростає число середніх професійних училищ різного профілю. Як правило, П.-т. о. здійснюється на базі 8-річної (Болгарія, Угорщина, Румунія, Югославія) або 10-річної (ГДР, Чехословакія) школи. Термін вчення зазвичай 2—4 р. Існують 1—2-річні профшколи для молоді, що має загальну середню освіту. Підготовка і підвищення кваліфікації робітників організовується і безпосередньо на підприємствах. У системі П.-т. о. в Болгарії в 1960 підготовлене 42,1 тис. робітників, в 1970 — 106 тис. відповідно в Угорщині — 125,3 тис. і 200 тис., ГДР(Німецька Демократична Республіка) — 338 тис. і 530 тис., Польщі—363 тис. і 850 тис., Румунія — 127 тис. і 245 тис., Чехословакії — 245 тис. і 355 тис.

  Щорік проводяться науково-методичні наради працівників П.-т. о. соціалістичних країн.

  В деяких капіталістичних країнах (США, Японії і ін.) П.-т. о. здійснюється в професійних класах середніх загальноосвітніх шкіл (після закінчення 8 класів протягом 4 років); у Великобританії, Франції, Італії, Австрії, Швеції, Норвегії, Фінляндії — в стаціонарних профшколах з терміном вчення 2—3 г.; у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — в учбових майстрових підприємств і в профшколах з терміном вчення 2—3 р. У багатьох країнах є професійні училища з 3—4-річним терміном вчення, створені фірмами. Вчення в більшості профшкол платне. У США, Великобританії Франції, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і ін. країнах отримала розвиток професійна підготовка кваліфікованих робітників в системі учнівства з терміном вчення від 2 до 5, а інколи і більше років, існує мережа державних, суспільних і приватних шкіл, курсів для професійного вчення дорослих без відриву від роботи. Методичне керівництво профшколамі здійснюють міністерства освіти, господарсько-фінансове і адміністративне — промислове і з.-х.(сільськогосподарський) міністерства. Всі питання, пов'язані з організацією професійної підготовки в системі учнівства, вирішуються міністерствами праці.

  Комуністичні і робочі партії, прогресивні профспілкові, молодіжні і ін. громадські організації в капіталістичних країнах виступають за розширення і вдосконалення П.-т. о., за створення єдиної державної системи П.-т. о., що виключає експлуатацію молоді в процесі здобуття робочих професій.

  Літ.: Веселов А. Н., Професійно-технічна освіта в СРСР, М., 1961; Булгаков А. А., Професійно-технічна освіта і профспілки, [M.], 1967; Коваленко І., Омельяненко Б., Технічний прогрес і робочі кадри. Зарубіжний досвід, [М.], 1969; Батишев С. Я., Формування кваліфікованих робочих кадрів до СРСР, 2 видавництва, М. 1974.

  Ст Л. Саюшев.