Державні трудові резерви СРСР, система організованої підготовки нових робітників з міської і сільської молоді, покликана створювати необхідні трудові резерви для галузей народного господарства. 2 жовтня 1940 прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про державні Трудові Резерви СРСР». Одна з основних цілей Р. т. р. — планомірна масова підготовка кваліфікованих робітників і організований їх розподіл. У 1940 були створено трьох типів учбових закладів: 1) ремісничі училища з 2-річним терміном вчення для підготовки кваліфікованих робочих металістів, металургів, хіміків, гірників, нафтовиків, кваліфікованих робітників для морського транспорту, підприємств зв'язку і др.; 2) же.-д.(железнодорожний) училища з 2-річним терміном вчення для підготовки помічників машиністів, слюсарів по ремонту паровозів і вагонів, казанярів, бригадирів по ремонту дороги і ін. робочих складних професій же.-д.(железнодорожний) транспорту; 3) школи фабрично-заводського вчення (ФЗО) з 6-місячним терміном вчення для підготовки робочих масових професій, в першу чергу для вугільної, гірничорудної, металургійної, нафтової промисловості і будівельної справи. Держава узяла на себе повне матеріальне забезпечення всіх учнів. Вже в травні 1941 учбові заклади Р. т. р. випустили 250 тис. молодих робітників для промисловості, будівництва, же.-д.(железнодорожний) транспорту.
В роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945, коли з підприємств на фронт вирушали кадрові робітники, особливо зросло значення Р. т. р. За цей період учбові заклади професійно-технічної освіти підготували 2480 тис. молодих кваліфікованих робітників. На ряду підприємств, особливо в східних районах країни, вихованці трудових резервів складали більше половини всіх робітників. Випускники учбових закладів трудових резервів прямували в звільнені райони для відновлення зруйнованих підприємств. Так, близько 20 тис. учнів були направлені на відновлення вугільних шахт і електростанцій Донбасу. У серпні 1945 Рада Народних Комісарів прийняла постанову «Про заходи по поліпшенню учбово-виховної роботи в ремісничих, же.-д.(железнодорожний) училищах і школах ФЗО». У 1946 гірничопромислових шкіл були перекладені з 6-місячного на 10-місячний термін вчення. У 1949 ремісничих училищ і школи ФЗО, що готують кваліфікованих робітників для вугільної і гірничорудної промисловості, були перетворені в гірничопромислові училища і школи з тими ж термінами вчення. За рішенням Вересневого (1953) пленуму ЦК КПРС в системі Р. т. р. були організовані училища механізації сільського господарства, які в терміни від 6 мес . до 2 років готували кваліфіковані кадри сільських механізаторів.
У зв'язку з поступовим переходом в СРСР до загальної середньої освіти, в системі Р. т. р. з 1954 почали створюватися учбові заклади нового типа — технічні училища для молоді, що закінчила середні загальноосвітні школи. У технічних училищах в строк від 1 до 2 років готувалися кваліфіковані робітники по професіях, що вимагають підвищеного загальноосвітнього рівня, і молодший технічний персонал. Училища і школи Р. т. р. готували робітників приблизно 700 професій. Їх підготовка складалася з виробничого і теоретичного вчення, фізичного виховання і позакласної роботи. На виробниче вчення відводилося залежно від типа учбового закладу і характеру професії від 50 до 85% учбового часу. У теоретичне вчення входили ряд спеціальних, загальнотехнічних і загальноосвітніх предметів і курс політичних знань. Позакласна робота включала всі види технічної творчості, музичну і літературно-драматичну самодіяльність, роботу по образотворчому мистецтву, заняття в різних наукових кухлях і ін. Після закінчення вчення і складання іспитів робітником надавалася робота відповідно до отриманої професії. Училища і школи Р. т. р. прикріплялися до підприємств, для яких готувалися робочі кадри. У 1957 на базі шкіл ФЗО, що готували робітників будівельних спеціальностей, були створені дворічні будівельні училища.
Починаючи з 1959 всіх шкіл фабрично-заводського вчення, ремісничі ж.-д.(железнодорожний), гірничопромислові, будівельні училища і училища механізації сільського господарства, профтехшколи, школи фабрично-заводського учнівства і ін. професійні учбові заклади, що входили раніше в систему Р. т. р., так само, як і основна маса відомчих стаціонарних учбових закладів, подготовляющих робочі кадри, були перетворені в професійно-технічні училища з терміном вчення від 1 до 3 років і в сільських професійно-технічні училища з терміном вчення 1—2 роки. У тому ж році учбові заклади Р. т. р. були передані у ведення союзних республік, а Головне управління трудових резервів при Раді Міністрів СРСР (у веденні якого раніше знаходилися ці учбові заклади) перетворене в Державний комітет Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти (див. Професійно-технічне утворення в СРСР).
