Трамвай (англ. tramway, від tram — вагон, візок і way — дорога), засіб міського наземного транспорту, моторний вагон (або моторний з причіпними вагонами), що одержуючий електроенергію від контактного дроту, пересувається по рейковій дорозі.
Ідея використання електричного струму для пересування екіпажів виникла в 30—40-х рр. 19 ст, здійснення її стало практично можливим в 70-і рр. 19 ст із створенням перших електростанцій. Прототипом Т. можна вважати запропонований в 1876 російським винахідником Ф. А. Піроцким «рейковий екіпаж» з електродвигуном. У 1880 Піроцкий побудував і випробував вагон з підвісним тяговим електродвигуном постійного струму. За кордоном роботи із створення Т. проводилися в Германії (фірма «Сименс і Гальське») і ін. країнах. У 1881 Т. був пущений в Ліхтерфельде, поблизу Берліна. Вагон, що вміщав 20 пасажирів, розвивав швидкість 30 км/ч , здійснював рейси на ділянці 2,5 км. . У 80-х рр. трамвайне повідомлення було поширене в багатьох країнах Європи і в США. Регулярна експлуатація Т. в Росії почалася в 90-і рр. (у 1892 — в Києві, в 1896 — в Н. Новгороді, в 1899 — в Москві).
Сучасне трамвайне господарство є складним комплекс, в який входять технічні засоби, — рейкова дорога> (див. Верхня будова дороги ), системи автоблокування, тягова мережа, пересувний склад, служби експлуатації — депо, ремонтні заводи, лінійні служби руху. Живлення Т. енергією — від тягової мережі. Електричний струм через тягові підстанції, на яких змінний струм перетвориться в постійний напругою 500—750 в , поступає в контактну мережу . На моторному вагоні розташований токос'емник, який при русі ковзає по дроту контактної мережі. Зворотним дротом служать рейки.
В трамвайних мережах застосовують ланцюгову контактну підвіску, в якій контактний дріт підвішується над рейковим дорогою за допомогою ізоляторів безпосередньо до опор контактної мережі або до натягнутих між опорами поперечних (що несе) дротів на висоті 3,75—5,4 м-коду . Досконале електроустаткування дозволяє відмовитися від пускових опорів, застосовувати електричне гальмування, що значно знижує шум. Ходова частина забезпечена звукопоглинальними пристосуваннями (наприклад, колісні візки з елементами, що підпокриваються гумою). Перспективне вживання Т. як внеулічного вигляду міського транспорту. У 70-і рр. 20 ст в СРСР і за кордоном намітилася тенденція до використання швидкісного Т. (швидкість руху в 1,5—2 рази вища, ніж в звичайного). Особливо ефективний швидкісний Т. на так званих вилетних лініях, що пов'язують центральні міські райони з околичними і заміськими, віддаленими промисловими районами і зонами відпочинку. Для руху швидкісного Т. необхідна вдосконалена дорога, що часто в межі міста вирушає в тунель або що піднімається на естакаду (при пересіченні з лініями ін. видів транспорту). Спорудження дороги, експлуатація дороги і засобів обслуговування швидкісного Т. вимагають менших капіталовкладень, чим метрополітен, від якого він вигідно відрізняється і тим, що дозволяє раціональніше організувати пасажиропотоки. Вдосконалення Т. направлене на підвищення комфортабельності вагонів, зниження шуму і витрати електроенергії. У конструкції вагонів покращуються система підвішування і система регулювання тягових двигунів. Вагони малої місткості замінюються 6-оснимі вагонами, що дозволяє підвищити провізну здатність до 30—40 тис. пасажирів в годині
Літ.: Кутиловський М. П., Федотов А. І., Пересувний склад трамвая, М. — Л., 1948.
