Сорель (Sorel) Жорж (2.11.1847, Шербур, — 30.8.1922, Булонь), французький соціальний філософ, теоретик анархо-синдикалізму . Закінчив Політехнічну школу і працював інженером в Перпіньяне; з 1892 займався літературною і суспільно-політичною діяльністю. У 1895 (з П. Лафаргом і ін.) заснував журнал «Le devenir social», з 1899 співробітничав в міжнародному соціалістичному журналі «Le mouvement socialiste».
Філософські погляди С. еклектичні і склалися під впливом А. Лабріоли, Же. Е. Ренана, Ф. Ніцше, А. Бергсона . В. І. Ленін критично оцінив світогляд С., назвавши його «відомим плутаником» (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 18, с. 310). Спочатку С. вважав себе представником «нової школи» марксизму. Але надалі виступив з критикою всіх форм раціонального пізнання і обгрунтування соціально-політичних програм (включаючи марксизм), протиставивши їм анархо-синдикалістське вчення про соціальний міф («Роздуми про насильство», 1906, русявий.(російський) пер 1907). Міф, по С., — щось інтуїтивне цілісне символічно образне, непіддатливе розкладанню, необхідний елемент світосприймання будь-якої соціальної групи. Він є вираження волі до влади групи або класу, що очолює соціальний рух.
С. відкидав інститути буржуазних буд (демократію, мораль, систему освіти і ін.) і бачив порятунок європейської цивілізації, що переживає глибоку кризу, в соціалістичній революції. Проте революцію він розглядав як спонтанний ірраціональний поривши народу, рухомого соціальними міфами. Згідно С., в основі міфу про революцію лежить ідея етичної цінності насильства, яке є рушійною силою історії. Носії соціалістичних ідей, по С., не партії, а профспілки (синдикати).
Політичні погляди С. непослідовні і суперечливі. Він критикував соціалізм парламентського реформіста (Ж. Жореса); в той же час був близький до різних льово- і праворадикальних груп (зокрема, до націоналістичній групі Action française). С. вітав Жовтневу революцію 1917, назвавши її уранішньою зорею нової ери. Проте реакційні ідеї, що містяться в роботах С., зробили великий вплив на формування італійського фашизму і німецького націонал-соціалізму. Відродження інтересу до ідей С. характерний для сучасних ідеологів лівих і правих екстремістських груп у Франції, Італії і Латинській Америці.
Соч.: Le proces de Socrate, P., 1889; La decomposition du Marxisme, P., 1908; Matériaux d''une théorie du prolétariat, P., 1919; De l''utilité du pragmatisme, P., 1921; D''aristote а Marx (L''ancienne et la nouvelle métaphysique), P., 1935; Lettresa Paul Delesalle. 1914—1921, P., 1947; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Соціальні нариси сучасної економії, М., 1908; Еволюція соціалізму, в кн.: Соціальний рух в сучасній Франції, М., 1908.
Літ.: Малецкий Л., Жорж Сорель, «Комуністичний Інтернаціонал», 1923 № 24, 25; Лабріола А., Історичний матеріалізм і філософія (Листи до Сорелю), П.. 1922: Rossignol F., Le penseede G. Sorel, P., 1948; Berding H., Rationalismus und muthos. Geschichtsauffassungund politische Theorie bei G. Sorel, Münch. — W., 1969.
