Синтагма (від греч.(грецький) sýntagma, буквально — разом побудоване, сполучене), в широкому сенсі — будь-яка послідовність мовних елементів, зв'язаних відношенням визначуване, — що визначає. Таке розуміння С. сходить до Ф. де Соссюру . С. може бути послідовністю слів (зовнішня С.) і послідовністю морфем (внутрішня С.). Наприклад, «будинок-гик» утворює внутрішню С., в якій елемент «дом-» є визначуваним, а «гик» визначальним членом С.; ця С. співвідноситься із зовнішньою С. «маленький будинок», де «будинок» — визначуване, а «маленький» — що визначає. У вужчому сенсі С. — словосполука, що вичленяє у складі пропозиції (С. предикативна, атрибутивна, об'єктна і т. д.) а пропозиція — ланцюгова послідовність синтагм. Л. Ст Щерба називав С. що виникають в мові інтонаційно організована фонетична єдність, що виражає єдине смислове ціле і що можуть складатися з однієї або декількох ритмічних груп. Фраза може по-різному членуватися на С., що пов'язане із смисловими відтінками, логічним виділенням або з синтаксичною омонімією. Наприклад, «вчора /било жарко» — «вчора було /жарко».
Літ.: Карцевський С. О., Повторітельний курс російської мови, М. — Л., 1928; Соссюр Ф. де, Курс загальної лінгвістики, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1933; Винограду Ст Ст, Поняття синтагми в синтаксисі російської мови, в збірці: Питання синтаксису сучасної російської мови, М., 1950; Баллі Ш., Загальна лінгвістика і питання французької мови, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1955; Щерба Л. Ст Фонетика французької мови, 7 видавництво, М., 1963.
