КПРС заснована В. І. Леніним як революційна марксистська партія російського пролетаріату; залишаючись партією робочого класу, КПРС в результаті перемоги соціалізму до СРСР і зміцнень соціальної і ідейно-політичної єдності радянського суспільства стала партією всього радянського народу. «Комуністична партія Радянського Союзу є бойовий випробуваний авангард радянського народу, об'єднуючий на добровільних засадах передову, найбільш свідому частину робочого класу, колгоспного селянства і інтелігенції СРСР...» Партія існує для народу і служить народові. Вона є вищою формою суспільно-політичної організації, керівною і направляючою силою радянського суспільства... Комуністична партія Радянського Союзу — невід'ємна, складена частина міжнародного комуністичного і робочого руху» (Статут КПРС, 1976, с. 3, 4, 6). З 1898 (1-й з'їзд) називалася Російською соціал-демократичною робочою партією — РСДРП, з 1917 — Російською соціал-демократичною робочою партією (більшовиків) — РСДРП(б). У березні 1918 на 7-м-коді з'їзді перейменована в Російську Комуністичну партію (більшовиків) — РКП(б); мотивуючи перейменування партії в Комуністичну, В. І. Ленін в. в доповіді на з'їзді вказував: «... Починаючи соціалістичні перетворення, ми повинні ясно поставити перед собою в мета, до якої ці перетворення, врешті-решт, направлені, саме мета створення комуністичного суспільства...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 44). У зв'язку з утворенням Союзу РСР 14-й з'їзд партії (1925) перейменував РКП(б) у Всесоюзну Комуністичну партію (більшовиків) — ВКП(б). 19-й з'їзд партії (1952) перейменував ВКП(б) в Комуністичну партію Радянського Союзу (КПРС), КПРС ввібрала революційні традиції всього передування визвольного демократичного руху в Росії і у всьому світі, зуміла поєднувати захист класових і інтересів пролетаріату із сподіваннями всіх в трудящих і експлуатованих, з'єднати боротьбу робітників і селян проти соціального гніту капіталістів і поміщиків з боротьбою народів, що поневолили, і з народностей проти національного іга, перетворити російський робочий клас на передовий загін міжнародного робочого руху. Керований більшовицькою партією робочий клас в союзі з бідним селянством зробив Велику Жовтневу соціалістичну революцію 1917, встановивши диктатуру пролетаріату. КПРС — перша і в світі марксистська партія, що привела пролетаріат до політичного панування, здійснила ідею створення соціалістичної держави.
КПРС — героїчна партія захисту Соціалістичної Вітчизни, що організувала перемогу радянського народу над його злими ворогами — інтервентами і внутрішньою контрреволюцією в Громадянській війні 1918—20, над гітлерівським фашизмом, японським мілітаризмом і їх союзниками у Великій Отечеств. війні 1941—45. і Результат самовідданої боротьби радянського народу під керівництвом КПРС — перетворення Радянського Союзу на могутню х індустріально-колгоспну державу, країну передової науки і культури, побудову розвиненого соціалістичного суспільства. (у Ленінська політика і практика КПРС забезпечили монолітну згуртованість і радянського народу довкола партії. За роки соціалістичного будівництва в СРСР виникла нова історична спільність людей — радянський народ, сильний єдністю цілей і єдністю дій в боротьбі за торжество комунізму.
Детальніше про історію КПРС див.(дивися) в ст. Комуністична партія Радянського Союзу, в розділах про комуністичні партії в статтях про союзні республіки.
КПРС — партія наукового комунізму. Теоретичною основою КПРС є марксизм — науковий фундамент революційного перетворення суспільства. Керуючись марксистсько-ленінським ученням, творчо його розвиваючи і збагачуючи, КПРС на кожному історичному етапі в своїх програмах визначала чергові і перспективні завдання, але постійною і незмінною залишалася кінцева мета партії: побудова комунізму.
2-й з'їзд РСДРП (1903) створив марксистську більшовицьку партію. «Більшовизм, — писав Ленін, — існує, як перебіг політичної думки і як політична партія, з 1903 року» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 41, с. 6). З'їзд прийняв першу Програму партії — програму завоювання робочим класом політичної влади, встановлення диктатури пролетаріату. Ця програма була виконана з перемогою Великої Жовтневої соціалістичній революції і утворенням Республіки Рад, 8-й з'їзд РКП(б) в 1919 прийняв другу Програму партії — програму побудови соціалізму. Її здійснення увінчалося повною і остаточною перемогою соціалізму в СРСР. 22-й з'їзд КПРС (1961) прийняв третю Програму — програму побудови комуністичного суспільства в СРСР. Ця програма сформулювала як триєдине завдання — створення матеріально-технічної бази комунізму, формування комуністичних суспільних стосунків і виховання нової людини. Створення матеріально-технічної бази комунізму означає: повну електрифікацію країни і вдосконалення на цій основі техніки, технології і організації суспільного виробництва у всіх галузях народного господарства; комплексну механізацію виробництв. процесів, усе більш повну їх автоматизацію; широке вживання хімії в народному господарстві; всемірний розвиток нових, економічно ефективних галузей виробництва нового вигляду енергії і матеріалів; всестороннє і раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів; органічна сполука науки з виробництвом і швидкі темпи науково-технічного прогресу; високий культурно-технічний рівень трудящих; значна перевага над найбільш розвиненими капіталістичними країнами по продуктивності праці, що складає найважливішу умову перемоги комуністичних буд. «В результаті, — вказує Програма КПРС — СРСР матиме в своєму розпорядженні небачені по своїй могутності продуктивні сили, перевищить технічний рівень найбільш розвинених країн і займе перше місце в світі по виробництву продукції на душу населення. Це послужить основою поступового перетворення соціалістичних суспільних стосунків в комуністичних, такого розвитку виробництва, яке дозволить задовольняти удосталь потребу суспільства і всіх його громадян» (Програма КПРС, 1976, с. 66—67). «КПРС ставить завдання всесвітньо-історичного значення — забезпечити в Радянському Союзі найвищий життєвий рівень в порівнянні з будь-якою країною капіталізму» (там же, с. 90—91). Програма КПРС виходить з того, що в період переходу до комунізму зростають можливості виховання нової людини, що гармонійно поєднує в собі комуністичну ідейність, духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість.
В. І. Ленін розробив основні напрями політичній, ідеологічній і організаційній діяльності партії, її стратегію і тактику на різних етапах класової боротьби, революційних битв. У партії Ленін бачив вирішальну умову побудови соціалізму і комунізму. Спираючись на ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса про пролетарську партію, критично узагальнивши досвід російського і міжнародного революційного руху, Ленін створив струнке вчення про партію, як вищу форму революційної організації робочого класу. У 1904 Ленін писав: «В пролетаріату немає іншої зброї в боротьбі за владу, окрім організації... Пролетаріат може стати і неминуче стане непереможною силою лише завдяки тому, що ідейне об'єднання його принципами марксизму закріплюється матеріальною єдністю організації, що об'єднує мільйони трудящих в армію робочого класу. Перед цією армією не встоїть ні влада російського самодержавства, що одряхліла, ні дряхліюча влада міжнародного капіталу» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 8, с. 403—04). Ленін створив пролетарську партію нового типа, яка вперше з'єднала науковий соціалізм з масовим робочим рухом. В протилежність соціал-демократичним партіям Заходу — партіям соціальних реформ і парламентських методів, що заперечували необхідність соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату, партіям 2-го Інтернаціоналу з їх організаційним безсиллям, Ленін створив бойову централізовану політичну партію революційної дії, непримиренну до буржуазії, тісно пов'язану з масами, здатну підготувати пролетаріат до завоювання влади, партію, озброєну революційною теорією. «... Роль передового борця, — вказував Ленін, — може виконати лише партія, керована передовою теорією» (там же, т. 6, с. 25).
Ленін провів партію крізь важкі випробування і жорстокі переслідування. «Ми йдемо тісною купкою по обривистій і важкій дорозі, міцно взявшись за руки, — писав Ленін. — Ми оточені з усіх боків ворогами, і нам доводиться майже завжди йти під їх вогнем. Ми з'єдналися, по вільно прийнятому рішенню, саме для того, щоб боротися з ворогами...» (там же, с. 9). У цій боротьбі партія окріпнула і перетворилася на керівника пролетаріату Росії.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції Комуністична партія стає єдиною політичною партією в країні що користується абсолютною довірою і підтримкою мас трудящих. Дрібнобуржуазні партії (меншовики, есери і ін.) викрили себе як антипролетарські, антинародні. Політика того, що погоджується привела їх до зради інтересів робочого класу і всіх трудящих; кінець кінцем вони скотилися в табір контрреволюції. КПРС стала партією правлячої. Ленін в 1918 вказував: «Ми, партія більшовиків, Росію переконали. Ми Росію відвоювали — в багатих для бідних, у експлуататорів для трудящих. Ми повинні тепер Росією управляти» (там же, т. 36, с. 172). Ленін учив: «Щоб управляти, треба мати армію загартованих революціонерів-комуністів, вона є, вона називається партією» (там же, т. 42, с. 254).
Комуністична партія Радянського Союзу є керівною і направляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, всіх державних і суспільних організацій: Рад, професійних союзів, Всесоюзного Ленінського комуністичного союзу молоді, творчих союзів, культурних і науково-технічних громадських, спортивних і оборонних організацій і т.д.
Озброєна марксистсько-ленінським ученням, Комуністична партія Радянського Союзу визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики Союзу РСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, додає планомірний, науково обгрунтований характер його боротьбі за перемогу комунізму. «Жодне важливе політичне або організаційне питання, — вказував Ленін, — не вирішується жодною державною установою в нашій республіці без керівних вказівок Цека партії» (там же, т. 41, с. 30—31).
КПРС, керуючись вирішеннями партійних з'їздів, визначає курс соціально-економічного розвитку країни, напрям поточних і перспективних народно-господарських планів, що стверджуються Верховним Радою СРСР. Партія забезпечує рішення головної задачі своєї внутрішньої політики — підвищення рівня життя народу, значить. підйом матеріального добробуту трудящих. Партія добивається підвищення ефективності соціалістичного виробництва, органічного з'єднання досягнень науково-технічної революції з перевагами соціалістичної системи господарства. Партія проводить велику роботу по зміцненню державних органів і громадських організацій політично підготовленими кадрами. Керівництво Радами, господарськими органами, профспілками, комсомолом і іншими громадськими організаціями партія здійснює через комуністів, що працюють в цих організаціях, не допускаючи змішення функцій партійних і інших органів. Партія не лише дає керівні директиви, установки, але і перевіряє їх виконання.
КПРС — бойовий союз комуністів-однодумців. Творчо розвиваючи марксистсько-ленінське учення збагачуючи його новими виводами з досвіду соціалістичного і комуністичного будівництва в СРСР і зарубіжних соціалістичних країнах, світового комуністичного і робочого руху, партія непримиренна до будь-яких проявів ревізіонізму і догматизму, глибоко чужим революційній теорії.
Зі встановленням Радянської влади в 1917, ставши правлячою партією в Радянській державі, КПРС довелося вести боротьбу з різного роду антиленінськими течіями і ухилами усередині партії — троцкистамі, правими опортуністами, націоналом-ухильниками, які своїм торохканням від проповіді «революційної війни зі світовою буржуазією» до капітулянтських тверджень про неможливість побудувати соціалізм в одній країні в обстановці капіталістичного оточення відволікали партію від вирішення тих, що назрівали політичні і господарських завдань. Без розгрому цих течій не можна було вести соціалістичне будівництво до СРСР.
КПРС високо несе марксистсько-ленінський прапор в боротьбі з правим ревізіонізмом і дрібнобуржуазним революционарізмом в світовому комуністичному русі. Послідовно відстоюючи політику мирного співіснування держав з різним суспільним устроєм, КПРС непримиренна в боротьбі з буржуазною ідеологією. Вона рішуче виступає проти антикомунізму — головної ідейно-політичної зброї імперіалізму.
Комуністична партія — ідейний вихователь народу. Вона виховує маси трудящих у дусі комуністичної свідомості, веде повсякденну пропагандистську і агітаційну діяльність, керує засобами масової інформації (друк, телебачення, радіо і ін.). Партія добивається, щоб кожен комуніст дотримував сам і щепив трудящим комуністичні етичні принципи, викладені в Програмі і Статуті КПРС.
По своїй ідеології, типові побудови, характеру діяльності КПРС послідовно інтернаціоналістська партія. Комуністична партія була створена як єдина партія пролетаріату всієї багатонаціональної Росії. Партія об'єднує в своїх рядах представників всіх націй і народностей СРСР. Пролетарський інтернаціоналізм складає основу ленінської національної програми партії, що отримала своє втілення в бурхливому підйомі економіки і розквіті культури всіх радянських республік, в створенні і зростанні єдиного багатонаціонального соціалістичного держави — СРСР, що став оплотом дружби і братерства радянських народів. Інтернаціоналізм — один з основоположних принципів ленінської зовнішньої політики КПРС і Радянської держави — політики активного захисту світу і зміцнення міжнародної безпеки, забезпечення сприятливих зовнішніх умов для будівництва комунізму в СРСР, для захисту соціалізму, свободи народів. КПРС послідовно проводить політику об'єднання і розвитку світової соціалістичної системи зміцнення дружби з братськими країнами соціалізму, єдності і інтернаціональної солідарності з робочим рухом в країнах капіталу, підтримка народів, що борються за національне і соціальне звільнення, за справжню політичну і економічну незалежність, проти імперіалізму і неоколоніалізму.
Організаційні основи КПРС втілені в Статуті Комуністичної партії Радянського Союзу. Він визначає норми парт. життя, методи і форми парт. будівництва, керівництво партії всіма сферами державної, економічної, ідеологічної, суспільної діяльності. Згідно із Статутом, керівним принципом організаційної будови партії є демократичний централізм, що означає: виборність всіх керівних органів партії знизу доверху; періодична звітність партійних органів перед своїми партійними організаціями і перед вищестоящими органами; строгу партійну дисципліну і підпорядкування меншості більшості; безумовну обов'язковість вирішень найвищих органів для нижчих. На основі внутріпартійної демократії розгортається критика і самокритика, зміцнюється партійна дисципліна. Всякий прояв фракційності несумісний з марксистсько-ленінською партійністю. Вищим принципом партійного керівництва є його колективність — неодмінна умова нормальної діяльності партійних організацій, правильного виховання кадрів, розвитку активності і самодіяльності комуністів.
Членом КПРС може бути будь-який громадянин Радянського Союзу, що визнає Програму і Статут партії, що бере активну участь в будівництві комунізму, працює в одній з партійних організацій, виконує вирішення партії і що сплачує членські внески. Член КПРС зобов'язаний служити прикладом комуністичного відношення до праці і виконання громадського обов'язку, твердо і неухильно проводити в життя вирішення партії, роз'яснювати масам її політику активно брати участь в політичному житті країни, в управлінні державними справами, в господарському і культурному будівництві, опановувати марксистсько-ленінську теорію, вести рішучу боротьбу з будь-якими проявами буржуазної ідеології, із залишками приватновласницької психології, релігійними забобонами і іншими пережитками минулого, дотримувати принципи комуністичної моралі, проявляти чуйність і увагу до людей, бути активним провідником ідей соціалістичного інтернаціоналізму і радянського патріотизму в маси трудящих, всемірно укріплювати єдність партії, бути правдивим і чесним перед партією і народом, розвивати критику і самокритику, дотримувати парт. і державну дисципліну, однаково обов'язкову для всіх членів партії, проявляти пильність, всемірно сприяти зміцненню оборонної потужності СРСР.
Член партії має право обирати і бути вибраним в партійні органи, вільно обговорювати на партійних зборах, конференціях, з'їздах, на засіданнях партійних комітетів і в партійному друці питання політики і практичну діяльності партії, вносити пропозиції, відкрито висловлювати і обстоювати свою думку до прийняття організацією рішення; критикувати на партійних зборах, конференціях, з'їздах, пленумах комітету будь-якого комуніста, незалежно від займаного їм поста.
Прийом в члени КПРС виробляється виключно в індивідуальному порядку. В члени партії приймаються свідомі, активні і віддані справі комунізму робітники, селяни і представники інтелігенції. Вступаючі в партію, проходят кандидатський стаж (терміном в 1 рік). У партію приймаються особи, що досягли 18 років. Молодь до 23 років включно вступає в партію лише через ВЛКСМ.
За невиконання статутних обов'язків і іншу провину член або кандидат в члени партії притягується до відповідальності, і на нього можуть бути накладені стягнення. Вищою мірою партійного покарання є виключення з партії.
КПРС будується за територіально-виробничим принципом: первинні організацій партії створюються за місцем роботи комуністів і об'єднуються в районних, міські і т.п. організацій по території. Найвищі керівні органи партійних організацій — загальні збори (для первинних організацій), конференція (для районних міських, окружних, обласних, краєвих організацій), з'їзд (для компартій союзних республік, для КПРС). Загальні збори, конференція або з'їзд обирають бюро або комітет, які є виконавськими органами і керують всією поточною роботою партійної організацій. Вибори партійних органів проводяться закритим (таємним) голосуванням.
Верховним органом КПРС є з'їзд партії. З'їзд обирає Центральний комітет (ЦК) і Центральну ревізійну комісію. Чергові з'їзди скликаються не рідше за 1 раз в 5 років. У проміжках між з'їздами всією діяльністю партії керує ЦК КПРС. ЦК КПРС обирає: для керівництва роботою партії між Пленумами ЦК — Політбюро; для керівництва поточною роботою, головним чином по підбору кадрів і організації перевірки виконання, — Секретаріат. ЦК обирає Генерального секретаря ЦК КПРС. ЦК КПРС організовує при ЦК Комітет партійного контролю.
Місцеві партійні організації — складові частини єдиної КПРС, охоплюють всю територію СРСР. В межах своїх територіальних кордонів вони здійснюють політику партії, організовують і проводять виконання директив її найвищих органів.
Основа партії — первинні організацій. Вони створюються за місцем роботи членів партії — на заводах, фабриках, в радгоспах і інших підприємствах, в колгоспах, частинах Радянської Армії, установах, учбових закладах і т.п. за наявності не менше 3 членів партії. Створюються також територіальні первинні партійні організації і за місцем проживання комуністів: у сільській місцевості і при домоуправліннях. Первинна партійна організація приймає в КПРС нових членів, виховує комуністів у дусі відданості справі партії, ідейній переконаності, комуністичній моралі, організовує вивчення комуністами марксистсько-ленінської теорії, проводить агітаційно-масову і пропагандистську роботу. Первинна партійна організація піклується про підвищення авангардної ролі комуністів в праці, суспільно-політичному і господарському житті, виступає організатором в рішенні чергових завдань трудящих комуністичного будівництва, очолює соціалістичне змагання, добивається зміцнення трудової дисципліни, неухильного підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, на основі широкого розгортання критики і самокритики веде боротьбу з проявами бюрократизму місництва, порушеннями державної дисципліни і іншими недоліками.
Обмін партійних документів, проведений на початку 70-х рр., сприяв активізації комуністів і парт. організацій в боротьбі за виконання завдань комуністичного будівництва, зміцнення партійної дисципліни.
Первинні партійні організації підприємств промисловості, транспорту, зв'язку, будівництва, матеріально-технічного постачання торгівлі, громадського харчування, комунально-побутового обслуговування, колгоспів, радгоспів і інших сільськогосподарських підприємств, проектних організацій, конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів, учбових закладів, культосвітніх і лікувальних установ користуються правом контролю діяльності адміністрації. Партійні організації міністерств, державних комітетів і інших центральних і місцевих радянських, господарських установ і відомств здійснюють контроль за роботою апарату по виконанню директив партії і уряду, дотриманню радянських законів. Вони покликані активно впливати на вдосконалення роботи апарату, виховувати співробітників у дусі високої відповідальності за доручену справу, приймати заходи по зміцненню державної дисципліни, поліпшенню обслуговування населення, вести рішучу боротьбу з бюрократизмом і тяганиною, своєчасно повідомляти у відповідні партійні органи про недоліки в роботі установ, а також окремих працівників, незалежно від займаних ними постів. Керівництво партійною роботою в Озброєних Силах здійснюється ЦК КПРС через Головне політичне управління Радянської Армії і Військово-морського Флоту, що працює на правах відділу ЦК КПРС.
На 1 січня 1977 в КПРС полягало 15 994 476 комуністів (15 365 600 членів КПРС і 628 876 кандидатів в члени КПРС). Вони об'єднувалися в 14 компартіях союзних республік, 6 краєвих, 148 обласних, 10 окружних, 822 міських, 576 районних в містах, 2851 сільською районною, 394 тис. первинних партійних організаціях.
В системі партійної освіти в 1976/77 уч.(учбовий) р. виучувалося близько 20 млн. чіл., керівні партійні і радянські кадри — в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, Вищій партійній школі при ЦК КПРС, заочній Вищій партійній школі при ЦК КПРС. Працювало також 13 республіканських і міжобласних вищих партійних шкіл, 20 совпартшкол.
Науково-дослідним центром є Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, що має свої філії в союзних республіках.
Грошові кошти партії і її організацій складаються з членських внесків, доходів від підприємств партії і інших вступів.
КПРС веде широку видавничу діяльність. Орган ЦК КПРС — газета «Правда» (з 1912). Газети ЦК КПРС: «Радянська Росія» (з 1956), «Соціалістична індустрія» (з 1969), «Сільське життя» (з 1929), «Радянська культура» (з 1953), Тижневик ЦК КПРС — «Економічна газета» (з 1918). Теоретичний і політичний журнал ЦК КПРС — «Комуніст» (з 1924). Журнали ЦК КПРС: «Агітатор» (з 1923), «Партійне життя» (з 1919), «Політична самоосвіта» (з 1957). У веденні ЦК КПРС знаходяться: видавництво «Правда», «Видавництво політичної літератури» (Політіздат), видавництво «Плакат». Свої видавництва мають також ЦК КП союзних республік.
З'їзди і конференції Комуністичної партії Радянського Союзу
(Детальніші відомості про 1—24-м-код з'їздах партії див.(дивися) у відповідних статтях БСЕ.)
1-й з'їзд РСДРП. 1—3 (13— 15) березня 1898. Мінськ. Було присутньо 9 делегатів від 6 організацій: по 1 делегатові від «Союзів боротьби за звільнення робочого класу»: Петербурзького, Московського, Екатерінославського, Київського; 2 делегати від групи київської «Робочої газети» і 3 делегати від Бунда. З'їзд проголосив створення Російській соціал-демократичній робочій партії (РСДРП), вибрав ЦК партії (3 чіл.), доручив ЦК випустити від імені партії «Маніфест». Унаслідок арешту членів ЦК незабаром після з'їзду ЦК не міг розвернути роботу і фактично припинив своє існування.
2-й з'їзд РСДРП. 17(30) липня — 10(23) серпня 190З. Брюссель — Лондон. Було присутньо 43 делегати з 51 вирішальним голосом і 14 з дорадчим. Було представлено 26 організацій [в т.ч. організацій: «Іскри», «Закордонна ліга російської революційної соціал-демократії», група «Звільнення праці», «Закордонний союз російських соціал-демократів», Центральний і Закордонний комітети Бунда, група «Південний робітник», 14 місцевих комітетів, 4 соціал-демократичних союзу і Петербурзька робоча організація (економіст)]. Порядок дня: 1) Конституювання з'їзду. Вибори бюро. Встановлення регламенту з'їзду і порядка день. Доповідь Організаційного комітету (ОК) і вибір комісії для визначення складу з'їзду. 2) Місце Бунда в РСДРП. 3) Програма партії. 4) Центральний орган партії. 5) Делегатські доповіді. 6) Організація партії. 7) Районні і національні організацій. 8) Окремі групи партії. 9) Національне питання. 10) Економічна боротьба і професійний рух. 11) Святкування 1 Травня. 12) Міжнародний соціалістичний конгрес в Амстердамі 1904. 13) Демонстрації і повстання. 14) Терор. 15) Внутрішні питання партійної роботи: а) постановка пропаганди; б) постановка агітації; у) постановка парт. літератури; г) постановка роботи в селянстві; д) постановка роботи у війську; е) постановка роботи серед учнів; же) постановка роботи серед сектантів. 16) Відношення РСДРП до есерів. 17) Відношення РСДРП до російським ліберальним течіям. 18) Вибори ЦК і редакції Центрального органу (ЦО) партії. 19) Вибори Ради партії. 20) Порядок оголошення рішень і протоколів з'їзду, рівно і порядок вступу до відправлення своїх обов'язків вибраних посадових осіб і установ. По пункту 6 порядка день — Організація партії — обговорювалося питання про Статут партії.
3-й з'їзд РСДРП. 12—27 квітня (25 квітня — 10 травня) 1905. Лондон. Було присутньо 24 делегати з вирішальним голосом і 14 з дорадчим. Порядок дня: 1) Доповідь Організаційного комітету. 2) Питання тактичні: озброєне повстання, відношення до політики уряду напередодні і у момент перевороту; відношення до селянському руху. 3) Питання організаційні: стосунки робітників і інтелігентів в партійних організаціях; Статут партії. 4) Відношення до інших партій і течій: відношення до частини РСДРП, що відкололася; відношення до національних соціал-демократичних організацій; відношення до лібералів; практичні угоди з соціалістами-революціонерами. 5) Внутрішні питання партійного життя; пропаганда і агітація. 6) Звіти делегатів; звіт ЦК; звіти делегатів місцевих комітетів. 7) Вибори; порядок оголошення резолюцій і протоколів з'їзду і вступу посадових осіб в посаду.
Конференція соціал-демократичних організацій в Росії. 7—9 (20—22) вересня 1905. Рига. Скликана ЦК РСДРП для вироблення тактики по відношенню до Державної думи. Були присутні представники від ЦК, від меншовицької Організаційної комісії (ОК), від Бунда, Латиській соціал-демократії, Польській соціал-демократії і Революційній українській партії (РУП).
1-я конференція РСДРП. 12—17 (25—30) грудня 1905. Таммерфорс. Було присутньо 41 делегата. Порядок дня: 1) Доповіді з місць. 2) Доповідь про теперішній момент. 3) Організаційний звіт ЦК. 4) Про об'єднання обох частин РСДРП. 5) Про реорганізацію партії. 6) Аграрне питання. 7) Про Державну думу.
4-й (Об'едінітельний) з'їзд РСДРП. 10—25 квітня (23 апреля— 8 травня) 1906. Стокгольм. Присутні 112 делегатів з вирішальним голосом від 57 місцевих організацій РСДРП і 22 з дорадчим; крім того, з дорадчим голосом по 3 делегати від соціал-демократії Польщі і Литви, Бунда і Латиш, соціал-демократичної робочої партії, по 1 делегатові від Української соціал-демократичної робочої партії і Фінляндської робочої партії, представник Болгарської соціал-демократичної робочої партії, а також Р. Ст Плеханов, П. Аксельрод і ін. Порядок дня: 1) Передивляється аграрної програми. 2) Теперішній момент. 3) Питання про тактику по відношенню до підсумків виборів в Державну думу і до самої Думи. 4) Озброєне повстання. 5) Партизанські дії. 6) Тимчасовий революційний уряд і революційна самоврядність. 7) Відношення до Рад робочих депутатів. 8) Професійні союзи. 9) Відношення до селянського руху. 10) Відношення до різних не-соціал-демократичних партій і організацій. 11) Відношення до вимоги особливого Заснує. збори для Польщі у зв'язку з національним питанням в парт. Програмі. 12) Організація партії. 13) Об'єднання з національними соціал-демократичними організаціями (соціал-демократія Польщі і Литви, Латиська соціал-демократія, Бунд). 14) Звіти. 15) Вибори.
2-я конференція РСДРП («Перша Всеросійська»). 3—7 (16—20) листопада 1906. Таммерфорс. Було присутньо 32 делегати. Члени ЦК і редакції Центрального органу (ЦО) були присутні з правом дорадчого голосу. Порядок дня: 1) Виборча кампанія. 2) Партійний з'їзд. 3) Робочий з'їзд. 4) Боротьба з чорною сотнею і погромами. 5) Партизанські виступи.
5-й (Лондонський) з'їзд РСДРП. 30 квітня — 19 травня (13 травня — 1 червня) 1907. Лондон. Було присутньо 303 делегати з вирішальним і 39 з дорадчим голосом. Серед делегатів з вирішальним голосом було 177 чіл. від РСДРП (з них 89 більшовиків), 45 — від СДКПіЛ, 26 — від СДЛК і 55 — від Бунда. Порядок дня: 1) Звіт ЦК. 2) Звіт думській фракції і її організація. 3) Відношення до буржуазних партій. 4) Державна дума. 5) Робочий з'їзд і безпартійні робочі організації. 6) Професійні союзи і партія. 7) Партизанські виступи. 8) Безробіття, економічна криза і локаути. 9) Організаційні питання. 10) Міжнародний конгрес в Штутгарті. 11) Робота в армії. 12) Разноє.
3-я конференція РСДРП («Друга Загальноросійська»). 21—23 липня (3—5 серпня) 1907. Котка (Фінляндія). Було присутньо 26 делегатів, з них 9 більшовиків, 5 меншовиків, 5 польських соціал-демократів, 5 бундовцев і 2 латиських соціал-демократа. Скликана для обговорення тактичних питань у зв'язку з розгоном 2-ої Державної думи (т.з. третьо-червневий переворот) і скликанням 3-ої Думи.
4-я конференція РСДРП («Третя Загальноросійська»). 5—12 (18—25) листопада 1907. Гельсингфорс. Було присутньо 27 делегатів, з них 10 більшовиків, 4 меншовики 5 польських соціал-демократів, 5 бундовцев, 3 латиш, соціал-демократа. В порядку дня стояли питання про тактику соціал-демократичної фракції в Державній думі, про фракційні центри і зміцнення зв'язку ЦК з місцевими організаціями і про участь в буржуазній пресі.
5-я конференція РСДРП (Загальноросійська 1908). 21—27 грудня 1908 (3—9 січня 1909). Париж. Було присутньо 16 делегатів з вирішальним голосом; 5 більшовиків, 3 меншовики, 5 польських соціал-демократів, 3 бундовца. Порядок дня: 1) Звіти ЦК РСДРП, ЦК Польської соціал-демократії, ЦК Бунда, Петербурзькій організації, Московській і Центральнопромишленной обласною, Уральською, Кавказькою. 2) Сучасний політичне положення і завдання партії. 3) Про думську соціал-демократичну фракцію. 4) Організаційні питання у зв'язку з політичними умовами, що змінилися. 5) Об'єднання на місцях з національними організаціями. 6) Закордонні справи.
6-я (Празька) Всеросійська конференція РСДРП. 5—17 (18—30) січня 1912. Прага. Було представлено понад 20 партійних організацій — майже всі організації, що діють, в Росії, тому вона мала значення з'їзду партії. З дорадчим голосом були присутні представники редакції ЦО(центральний орган), редакції «Робочої газети», Комітет закордонних організацій і ін. Порядок дня: 1) Доповіді (доповідь Російської організаційної комісії, доповіді з місць, доповідь ЦО(центральний орган) і т.д.). 2) Конституювання конференції. 3) Сучасний момент і завдання партії. 4) Вибори в 4-у Державну думу. 5) Думська фракція. 6) Державне страхування робітників. 7) Страйковий рух і професійні союзи (цей пункт порядка день був сполучений згодом з пунктом «Організаційні питання» і по ним винесена загальна резолюція — «Про характер і організаційні форми партійної роботи»). 8) «Петиційна кампанія». 9) О ліквідаторстві. 10) Завдання соціал-демократів в боротьбі з голодом. 11) Партійна література. 12) Організаційні питання. 13) Партійна робота за кордоном. 14) Вибори. 15) Разноє.
Конференція закордонних секцій РСДРП. 14—19 лютого (27 лютого — 4 березня) 1915. Берн. Були присутні представники від ЦК і ЦО(центральний орган), від жіночої соціал-демократичної організації, від секцій: паризькою, цюріхською, Берном, лозаннськой, женевською, лондонською від божійськой групи і ін. Порядок дня: 1) Звіти з місць. 2) Війна і завдання партії (відношення до інших політичних груп). 3) Завдання закордонних організацій (відношення до загальних виступів і підприємств різних груп). 4) ЦО(центральний орган) і нова газета. 5) Відношення до «колоніальних» справ (питання емігрантських «колоній»). 6) Вибори Комітету закордонних організацій. 7) Разноє.
7-я (Квітнева) Всеросійська конференція РСДРП(б). 24—29 квітня (7—12 травня) 1917. Петроград. Було присутньо 133 делегати з вирішальним голосом і 18 з дорадчим, що представляли 80 тис. членів партії. Порядок дня: 1) Теперішній момент (війна і Тимчасовий уряд і пр.). 2) Мирна конференція. 3) Відношення до Рад робочих і солдатських депутатів. 4) Передивляється партійної програми. 5) Положення в Інтернаціоналі і наші завдання. 6) Об'єднання соціал-демократичних інтернаціоналістських організацій. 7) Аграрне питання. 8) Національне питання. 9) Засновницькі збори. 10) Організаційне питання. 11) Доповіді по областях. 12) Вибори ЦК.
6-й з'їзд РСДРП(б). 26 липня — 3 серпня (8—16 серпня) 1917. Петроград. Було присутньо 157 делегатів з вирішальним голосом і 110 з дорадчим, що представляли близько 240 тис. членів партії. Порядок дня: 1) Доповідь Організаційного бюро. 2) Доповідь ЦК РСДРП(б). 3) Звіти з місць. 4) Теперішній момент: а) війна і міжнародне положення; б) політіч
