В СРСР багатолітня мерзлота займає більше 10 млн. км 2 . В Європейській частині країни вона поширена лише в тундрі і лісотундрі; від Кольського півострова південний кордон її йде до гирла р. Мезені і далі майже по Північному Полярному кругу ка Уралу. У Західному Сибіру кордон має широтне положення до р. Єнісей поблизу р. Підкам'яний Тунгус, де вона різко повертає на Ю. і проходіт по правобережжю р. Єнісей. До Ст від Єнісею мерзлота поширена на переважаючій частині території, виключаючи південь півострова Камчатка, острів Сахалін, Примор'я і деякі інші райони).
По характеру поширення виділяється 3 типи: суцільна мерзлота, поширена в північній частині Большеземельськой тундри, на Полярному Уралі, в тундрі Західного Сибіру, в північній частині Среднесибірського плоскогір'я, на Таймирськом півострові, архіпелазі Північна Земля, на Новосибірських островах, Яно-Індігирськой і Колимською низовинах, в дельті р. Олени, на Центральноякутськой рівнині, Пріленськом плато і в області Верхоянського, Черського, Колимського (Гидан) і Анадирського хребтів, а також Юкагирського плоскогір'я, на Анадирськой рівнині. Потужності товщ вагаються від 500 м-коду і більш до 300 м-код; температури від —10 °С і нижче до —2 °С.
Мерзлота з островами талих грунтів, переважаюча в Большеземельськой і Малоземельськой тундрі, на Среднесибірськом плоскогір'я між річками Нижній і Підкам'яний Тунгуси, в південній частині Пріленського плато, в Забайкаллі. Потужності товщ інколи досягають 250—300 м-коду, але частіше від 100—150 м-коду до 10—20 м-код, температури від —2 °С до 0°.
Острівна мерзлота, що зустрічається на Кольському півострові, в районі Канінсько-печорськом, в тайговій зоні Західного Сибіру, південного частини Среднесибірського плоскогір'я, на Далекому Сході, уздовж побережжя моря Охотського і на Камчатці. Потужності товщ від декількох десятків метрів до декількох метрів, температури близькі до 0°. Острівна мерзлота характерна також для гірських країн — від Саян ка Паміру і на Кавказі, де багаторічномерзлі гірські породи зустрічаються головним чином по периферії районів сучасного заледеніння.
Будова багаторічномерзлих гірських порід залежить в основному від розподілу в них крижаних включень. Якщо в кристалічних і метаморфічних гірських породах лід зустрічається у вигляді жилок, що заповнюють тріщини, а в пісках — у вигляді лінз або дрібних кристалів, то в глинах, суглинках, супісках і торфі — у вигляді шарів або сітки. Особливе місце займають грати крижаних жил, проникаючі в породу до глибини 20—40 м-коду, вони широко поширені в межах Північно-сибірської, Яно-Індігирськой і Центральноякутськой рівнин.
Промерзання верхніх горизонтів гірських порід часто приводить до утворення сезонних або багатолітніх горбів — гидролакколітов, що містять крижане ядро; вони зустрічаються найчастіше в Забайкаллі, на Таймирі, на С. Западной Сибіру і в Якутії, де називаються булгунняхамі. У цих же районах звичайні полои — покриви льоду в річкових долинах і на схилах, що утворюються від замерзання на поверхні грунтової води, що вилилася під натиском, що виникає при сезонному промерзанні. Те, що протавало крижаних утворень, поміщених в товщах порід, зазвичай приводить до тих, що просіли, виникненню воронок, округлих западин і тому подібне форм рельєфу (термокарст).
Вивчення специфіки багатолітньої мерзлоти має велике практичне значення в різних галузях народного господарства. При інженерних спорудах, будівництві залізних і шосейних доріг і тому подібне необхідно враховувати можливість пученія і просіли грунтів, сповзання грунтів, що відтають, на схилах (соліфлюкція), утворення полоів на дорогах, в мостів і др.; у сільському господарстві багатолітня мерзлота в одних випадках обмежує можливості розвитку тих або інших культур, в інших — сприяє вирощуванню рослин у зв'язку з додатковим зволоженням грунтів, що створюється при сезонному відтаванні діяльного шару.
