СРСР. Населення

Населення

  Чисельність населення

СРСР в 1976 склала 6,4% загальносвітовою. Населення території СРСР (у сучасних кордонах) мінялося таким чином (млн. чіл.): 86,3 на 1 січня 1870; 124,6 на 1 січня 1897; 159,2 на кінець 1913; 194,1 на 1 січня 1940; 178,5 на 1 січня 1950; 208,8 на 15 січня 1959; 241,7 на 15 січня 1970; 257,9 на 1 січня 1977. Не дивлячись на величезні втрати, пов'язані з двома світовими війнами і Громадянською війною, населення зростало досить швидко. До 1940 в СРСР були на 22% більше жителів, чим в Росії в 1913. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 прямих втрат СРСР склали понад 20 млн. чіл.; великі були і непрямі втрати (зниження народжуваності і збільшення смертності). Довоєнна чисельність населення була відновлена лише до 1955. За подальший 21 рік населення збільшилося на 61,1 млн. чіл., або на 31,4%. До 1976 населення СРСР виросло в порівнянні з 1913 на 60,6%. Проте приріст населення як по союзних республіках, так і усередині них (по окремих районах) був неоднаковий (див. таблиці. 1). У РРФСР за останніх 36 років населення районів Уралу збільшилося на 46,2%, Східному Сибіру — на 60,8% Далекого Сходу — в 2 рази, в той же час населення економічного району Волго-вятського зменшилося на 6,5%, Центральночорноземного — на 14,6%. У УРСР населення Південного економічного району виросло на 39,5%, а Південно-західного — лише на 6,7%.

  Відтворення населення. Для Російської імперії був характерний високий природний приріст населення при високому рівні народжуваності і смертності. Після Жовтневої революції (до 1941) природний приріст ще більше збільшився, головним чином за рахунок зниження смертності (див. таблиці. 2). Істотніші зрушення в його структурі сталися після Великої Вітчизняної війни. До 1950 смертність населення зменшилася майже в 2 рази в порівнянні з 1940 (перш за все за рахунок зниження дитячої смертності). Для 1950—59 характерні стабільний рівень народжуваності і досить високий природний приріст (між 16 і 17,4 на 1000 чіл.). Демографічна ситуація почала помітно мінятися з 1960. За 1960—70 середня річна народжуваність знизилася з 24,9 до 17,4 на 1000 чіл., смертність дещо підвищилася (що відобразило різке зростання долі осіб старших віків), а природний приріст зменшився з 17,8 в 1960 до 8,8 в 1975. У 1975 народжуваність складала 18,1 на 1000 чіл., смертність — 9,3.

  Таблиця. 1. — Чисельність населення СРСР і союзних республік, тис. чіл.

  Таблиця. 2. — Природний рух населення

  В порівнянні з дореволюційним часом загальна смертність знизилася в 3,3 разу, а дитяча в 10 разів. Зниження смертності спостерігається у всіх вікових групах. Характерне зростання середньої тривалості життя населення: 32 роки в 1896—1897; 44 — в 1926—27; 47 — в 1938—39; 70 років в 1971—72 (64 у чоловіків і 74 — у жінок).

  Таблиця. 3. — Народжуваність в союзних республіках, на 1000 чіл.

  Відмінності в структурі відтворення населення спостерігаються по союзних республіках особливо в показниках народжуваності (див. таблиці. 3). Показники смертності розрізняються по республіках значно слабкіше: так, в 1975 вони дорівнювали 7,2—8,1% в середньоазіатських республіках, 9,8% в РРФСР, 9,5—12,1% в прибалтійських республіках. Природний приріст населення в середньоазіатських республіках вагався в 1975 від 2,2 до 2,9%, а в прибалтійських республіках, БССР, УРСР, РРФСР — від 0,2 до 0,7%. Швидке зростання долі міського населення, підвищення віку вступу до браку і інших причин викликають зниження народжуваності. Помітну дію надають також традиції, побут, родинний устрій окремих народів, соціально-психологічні чинники. Зокрема, республіки з високою народжуваністю відрізняються підвищеним відсотком сільського населення і ранніми браками (особливо жінок). Традиції ранніх браків характерні для населення середньоазіатських республік і Азербайджану; у прибалтійських республіках, навпаки, в брак люди вступають пізніше.

  Продовження термінів вчення і поширення вищої освіти, підйом культурного рівня приводять до пізніших браків, особливо серед жінок (див. таблиці. 4).

  Таблиця. 4. — Число тих, що полягають в браку у віці 16—19 років, на 1000 чіл. даної підлоги і віку

  Вікова і статева структура населення. Зміна вікової структури в порівнянні з довоєнним часом показана в таблиці. 5.

  Таблиця. 5. — Динаміка вікової структури населення %

  Ці зміни — наслідок збільшення середньої тривалості життя і коливань рівня народжуваності в різні роки. Загальний відсоток дітей у віці до 15 років в 1959 і 1970 приблизно однаковий, але їх віковий склад зазнав істотні зміни. Так, в результаті зниження народжуваності, що спостерігалося, відсоток дітей до 4 років зменшився з 11,7 в 1959 до 8,5 в 1970. Скорочення народжуваності в 1915—20 і 1942—45 позначилося в тому, що в 1970 питома вага вікових груп 50—54 роки і 25—29 років була відносно мала. У 1975 у віці 16—59 років (чоловіки) і 16—54 роки (жінки) було 56,3% всього населення.

  На віковій структурі позначається безперервне і досить швидке збільшення числа осіб старших віків. Число осіб у віці 60 років і старше збільшилося з 13 млн. в 1939 до 33,5 млн. на 1 січня 1975, тобто виросло за 36 років в 2,6 разу. СРСР по праву вважається країною довголітніх; перепис 1970 зареєструвала 19,3 тис. осіб у віці 100 років і старше, або 8 чіл. на кожних 100 тис. жителів (у США — 1,5 чіл., у Японії — 0,1). Вікова структура населення помітно різниться і по окремих республіках і по районах. Найбільша доля осіб молодого віку характерна для республік Середньої Азії і Закавказзі (див. таблиці. 6).

  Таблиця. 6. — Вікова структура населення (по перепису 1970),%