Розум і розум, філософські категорії, що сформувалися в домарксистській філософії і виражаючі певні способи теоретичного мислення. Розрізнення Р. і р. як двох «здібностей душі» намічається вже в античній філософії: якщо розум — здатність міркування — пізнає все відносне, земне і кінцеве, то розум, суть якого полягає в целеполаганії, відкриває абсолютне, божественне і безконечне. В Миколи Кузанського, Дж. Бруно, І. Гамана, Ф. Якобі, Ф . Шеллінга і ін. склалося уявлення про розум як вищій в порівнянні з розумом здатності пізнання: розум безпосередньо «схоплює» єдність протилежностей, які розум розводить в сторони. Згідно І. Канту, основною функцією розуму в пізнанні є розумове впорядкування явищ. Розум же, що користується засобами розуму, прагне спіткати «річ в собі», але не досягає цієї мети і залишається у межах розуму. Р. Гегель тлумачив розум як «... необхідний момент розумного мислення» (Соч., т. 3, М., 1956, с. 278). Діалектичний метод, по думці Гегеля, на вищій своєму рівню з'являється як «... розсудливий розум або розумний розум» (там же, т. 5, М., 1937, с. 4). В той же час Гегель ототожнив розум з метафізичним розумінням дійсності і протиставив його діалектиці розуму. З точки зору діалектичного матеріалізму, процес розвитку теоретичного мислення передбачає взаємозв'язок Р. і р. З розумом пов'язана здатність строго оперувати поняттями, правильно класифікувати факти і явища, приводити знання в певну систему. Спираючись на розум, розум виступає як творча познавательськая діяльність, що розкриває суть дійсності. За допомогою розуму мислення синтезує результати пізнання, створює нові ідеї, що виходять за межі систем знання, що склалися.
