Помірні пояси, два географічні пояси Землі, розташовані в Сівбу. півкулі, приблизно між 40° і 65° с. ш.(північна широта), у Південному – між 42° і 58° ю. ш.(південна широта) Займають біля 1 / 4 площі поверхні Землі, значно перевершуючи останні географічні пояси. У Північній півкулі близько 55% площі В. п. зайнято сушею, в Південній півкулі – близько 98% – океаном. Для В. п. характерна чітка сезонність термічного режиму, що визначає періодичність кліматичних, гідрологічних, геоморфологичеських, біологічних процесів. Термічні умови допускають зростання на всій території В. п. деревної рослинності, але із-за суворості зим розвиток вічнозеленої деревної рослинності неможливий. Недолік зволоження в деяких районах приводить до формування безлісих ландшафтів. Природні умови В. п., особливо на обширній суші Сівши. півкулі, відрізняються винятковою різноманітністю унаслідок великих просторових градієнтів тепла і зволоження.
Річна сумарна радіація від 70–80 до 140–160 ккал/см 2 . Річний радіаційний баланс на суші Сівши. півкулі 20–40, Південному півкулі 30–40 ккал/см 2 , на океанах відповідно 20–60 і 30–60 ккал/см 2 . Влітку сумарна радіація із збільшенням широти змінюється слабо унаслідок збільшення в цьому напрямі тривалості дня. Взимку сумарна радіація швидко зменшується із збільшенням широти, і радіаційний баланс виявляється негативним. Протягом всього року у всій товщі тропосфери В. п. відбувається зап.(західний) перенесення повітряних мас, що у поєднанні з інтенсивною циклонною діяльністю сприяє транспортуванню вологи з океанів на материки і міжширотному обміну теплом. Середні температури повітря найбільш холодних місяців над сушею в Сівбу. півкулі від 6 до –50 °С, у Південному – від 2 до 8 °С, над океанами відповідно від 10 до –8 °С і від 2 до 10 °С; найбільш теплих – над сушею в Сівбу. півкулі від 10 до 28 °С, у Південному – від 8 до 20 °С; над океанами відповідно від 8 до 20 °С і від 8 до 16 °С. Річні суми опадів на більшій частині В. п. від 500 до 800 мм, до околиць континентів вони збільшуються до 1000–2000 мм, а в юж.(південний) внутріконтинентальних районах зменшуються до 100–200 мм у зв'язку з ослабінням циклональной циркуляції. Для суші В. п. характерні значні величини поверхневого стоку, велика активність текучих вод, що викликають інтенсивне ерозійне розчленовування поверхні. Величина стоку в Сівбу. півкулі зменшується до південних районів з їх великими бассенамі внутрішнього стоку. У В. п. найбільше порівняно з ін. поясами кількість озер, вельми специфічну групу яких складають озера льодовикового походження.
Для грунтоутворення типова інтенсивна мінералізація органічних речовин і вилуговування; широко поширені підзолисті і різні оподзоленниє грунти. У тепліших і вологіших районах – активний синтез вторинних мінералів з огліненієм грунтів. У помірно вологих районах переважає дерновий процес, а в посушливих – засолення. Значні площі у В. п. займають підзолисті, бурі і сірі лісові грунти, менш поширені чорноземи, каштанові п ін. Найбільш поширені типи рослинності – ліси: тайгові (на значних просторах заболочені), змішані хвойно-широколистяні і літньозелені широколистяні. У фауні найважливішу роль грають лісові форми тварин, ведучі переважно осілий спосіб життя; менш поширені тварини відкритих просторів. Багато ссавців впадають в зимівлю або мають інші пристосування для перенесення несприятливого порі року.
На суші В. п. виділяють три типи секторів: западнопріоксанічеськие, внутрішньоматерикові і восточнопріокеанічеськие. Кордони між ними нечіткі, у зв'язку з чим інколи виділяють і перехідні від внутрішньоматерикових до пріокеанічеським сектори. У западнопріокеанічеських секторах панує м'який вологий клімат з інтенсивною циклональной циркуляцією. Зволоження достатнє або надлишкове. Сніговий покрив нетривалий або зовсім відсутній. Річки повноводні. Панують мезофільні широколистяні або хвойні ліси, бурі лісові або дерново-підзолисті грунти. В межах гірських районів – лісолуговий спектр висотних поясів. Внутрішньоматерикові сектори Сівши. півкулі мають континентальний клімат з найбільшими у В. п. відмінностями температур по сезонах року, холодною і (особливо на С.) сніговою взимку і відносно теплим або (на Ю.) жарким влітку. На значній території розвинені багаторічномерзлі грунти. У сівши.(північний) частинах секторів зволоження надлишкове, в середній смузі – достатнє, в південній – мізерне. Для цих секторів характерна наступна зміна ландшафтних зон у міру збільшення радіації і зменшення зволоження: лісові зони помірних поясів, лісостепові зони помірних поясів, степові зони помірних поясів, напівпустинні зони помірних поясів і пустинна зона помірного поясу . Випрало зон степів і лісостепів має концентричний характер. Для восточнопріокеанічеських секторів характерні ландшафти лісових зон, які формуються в умовах муссонно-циклонального клімату, що особливо яскраво виявляється на Ст Азії. На рівнинах і нізкогорьях панують темнохвойниє, змішані і (на Ю.) широколистяні ліси на дерново-підзолистих і бурих лісових грунтах. У високогорьях – ландшафти лесотундрового спектру.
Найповніше спектр зон і висотних поясів виражений в Євразії і Північній Америці. У них найбільші площі зайняті лісовими зонами, а в горах – лесотундровимі (на С.) і лісолуговими типами висотній поясній. У пріокеанічеських секторах спектр зон скорочується унаслідок зменшення просторової амплітуди зволоження: зникають зони напівпустель і пустель, а зони лісостепів і степів представлені фрагментарно. У Південній Америці і на Тасманії секторность зон унаслідок регіональних особливостей суші і циркуляції повітряних мас виражена слабкіше.
Освоєнность суші В. п. господарською діяльністю людини всіляка. Найбільшій мірі вона досягає в пріатлантічеських секторах Європи і Північної Америки, де широко поширені індустріальні антропогенні ландшафти, а також в степових і лісостепових районах внутріконтинентальних секторів, де майже повсюдні з.-х.(сільськогосподарський) антропогенні ландшафти. Найменша освоєнность властива сівба.(північний) районам тайгової зони і пустелям.
Для океанів в межах В. п. характерні: цілорічне перенесення поверхневих шарів води к В. (у зв'язку з пануванням зап.(західний) вітрів), найбільші (порівняно з ін. поясами) річні коливання температури, солоності і ін. гідрологічних показників, велика кількість органічного життя. По насиченості поверхневих вод планктоном В. п. перевершують всі ін. поясу. Вельми багата донна фауна, унаслідок чого багато районів океану у В. п. грають роль кормових пасовищ для промислових риб. Океани в межах В. п. дають більш 2 / 3 світового улову морської риби (оселедець, тріска, пікша, сайда, палтус, камбала, а в тепліших районах – сардина, кефаль, скумбрія). Див. також Пояси фізіко-географічні.
Літ.: Іванов Н. Н., Ландшафтно-кліматичні зони земної кулі, М. – Л., 1948; Грігорьев А. А., Будико М. І., Про періодичний закон географічної зональності, «Докл. АН(Академія наук) СРСР», 1956, т. 110 № 1; Калесник С. Ст, Загальні географічні закономірності Землі, М., 1970.
